Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

трусили київські менти та вимагали хабара, інакше – погрожували буцегарнею. Мармизи в погонах, незугарні селючки кокошилися перед нами своїми мавпячими лобами з кокардами, напосідали показати декларацію про доходи, що її ми, безумовно, не заповнили на кордоні, бо потай везли з далекого краю тяжко зароблені гроші. Хочнехоч, а скидалася бригада, давала дещицю тим репам, аби тільки лишили в спокою. Так зустрічала нас, своїх громадян, столиця вільної й незалежної України. Зараз одного мене ніхто не чіпає, а на душітаки моторошно, коли бачу пику мента в кашкеті: репаний селючок, який неодмінно вчився тільки на двійки й трійки, чкурнув до міста, онде походжає козирем, як скажений собака. Занадто їх розвелось, лягавих, хоч толку з них мало. „Пасуться” голодранці по вокзалах, метро, на стадіонах, в усіх людних місцях. Вузьколобі мармизи ба навіть не здогадуються, що особисто їх ніхто не боїться, а тьмаві однострої на них. Як тільки де побачу покидька в ментовській формі – псується настрій. А тут, і там по вокзалу снує мирша спекулянтів, заодно з лягавими ділиться кушем. Я мерщій виходжу надвір, аби на лиху годину, непричком може статися, не викликав підозру.
Покладаюся тільки на інтуїцію. Власне завдяки їй пробираюся крізь строкатий натовп до трамвайної зупинки. Хтось підказує мені їхати до студмістечка, в той гуртожиток, що розповідав про нього Яфет. Уже в гуркотливому салоні трамвая, замість причепливих ментів шастають озвірілі контролери, перевіряють сплату за проїзд, у кого нема талона – силою витягують з вагона. Поводяться зухвало і бездушно. Двоєтроє пикатих мордоворотів заправляють порядком у транспорті. В такий спосіб держава збирає штраф, поповнює бюджет, набуває авторитету на міжнародній арені. Настрашені пасажири ні пари з уст, мовчки споглядають наругу удержавлених бандитів над „безбілетним зайцем”. Усе відбувається у межах правил нинішнього суспільства, що в своїй більшості не отримує котрий рік зарплату, догідливо гризе нігті на догоду вишкребкам при владі, а ті в свою чергу тішаться від безсилля рідного народу, тугіше плетуть з нього мотуззя. Тим часом трамвай дзеленчить на закрутах, набирає швидкість, втягує мене своїм сталевим стравоходом в заплутані нутрощі міста: хідниками снують роззяви, заклопотані перехожі, рідко побачиш повільну ходу міщуха, хіба вже доволі старого; кривеньку, та знову рябіють в очах однострої репів.
Яскраво кидаються у вічі блискучі написи чужоземною мовою, і навколішках б’ють об асфальт головою тутешні нужденні, просять їсти, а на шалених швидкостях по київських вулицях мчать авта в невідомість. Трамвай довгенько петляє „шлунком”, нарешті завертає в „сліпу кишку”, ялозить задвірками до кінцевої зупинки. Здавалося б, уже тут передмістя, пустир, аж раз – за тими халупами майорять навіси гомінливої торговиці, головна вулиця розтікається в різні боки, стиснута зусібіч вервечкою будинків, а протяжний гул тролейбусів вирізняється з безперестанного гуркоту моторів. Поміж рядами торговиці пробираюся на той бік кварталу, а справив мене перехожий до автобусної зупинки; виявляється, ще одним транспортом треба їхати, аби дістатися до того студмістечка. Так на перекладних я нарешті, витіпаний, добрався хтознакуди, до чорта в зуби. Розшукав гуртожиток, цегляний почорнілий будинок, увійшов до вестибуля. За столом на приступці сидить трохи молодша за мене жінка, гладить кицю:
– Слухаю вас?.. – про так запитала.
– Вибачте... Я розшукую свого друга, – якось невпевнено починаю говорити. – Тут, так би мовити, він колись жив...
Інертність вахтера наразі пропала:
– Багато хто тут жив, а нині ходить у міністрах...
– Яфет, звичайно, не міністр, а...
– Яфет? – перебила мене. – Ви розшукуєте Яфета Козулю?
– Тактак... – нараз ожив. – Його власне й розшукую. Вона вмах підвелася, підійшла до мене, подала руку:
– Проходьте до мене в комірчину, – пропустила вперед себе. – Ви, напевне, з дороги? Зараз ми підобідаємо, – вмикає плиту. – Дуже рада вас бачити, – знову подала руку для знайомства. – Рада...
– Рада... А побатькові? – затримую її долоню.
– Який там побатькові... Мене всі студенти звуть Радою. До речі, Козуля пестливо називав мене Радькою. Славний був легінь. А, забула вам сказати, ми вчилися разом із ним на одному курсі, потім мене відрахували з числа студентів, і з того часу працюю вахтером, не схотіла вертатися додому, в Запоріжжя, до розлючених батьків. Особливо тато, тоді ще працював секретарем райкому, дуже побивався за мене, бач, осоромила його своєю поведінкою, перестала вчитися, через що й відрахували мене, – весело туркоче десь сорокарічна жінка, чорнява, слабо дивиться за собою, з великими карими очима. – Останнім часом віддаю перевагу котам...
Заповзятливо ладить на стіл, виймаю і я свої скромні пожитки, краю ножем, розкладаю по мисках. Приємно зворушила мене Рада:
– Не сподівався зустріти в місті таку добру жінку...
Сміється:
– Добрих людей більше, ніж поганих. Я, наприклад, уже не перший рік тут працюю, бачу на

Останні події

18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра


Партнери