Завантажити

продовжив американський розвідник, хоча його дратувала мовчазна поведінка Віктора.
Однак Вітя продовжував вести свою лінію: він просто мовчки дивився на свого можливого співбесідника. Видавалось так, що він простим мовчанням почав перехоплювати ініціативу в інтелектуальному двобої.
— Вам не цікаво знати: як і чому ви опинились тут? Що відбувається з вашими товаришами...
— Ні, — нарешті тихо озвався Віктор.
— Цікаво чому?
— Бо відповіді на всі свої запитання я вже отримав...
— Яким чином? — здивувався Годріч. — Скажіть, будь ласка, якщо це, звичайно, це не секрет.
— Дуже дивно, — у свою чергу прикинувся здивованим здивування Вітя. — Невже в розвідці Сполучених Штатів Америки не вистачає досвідчених керівників-аналітиків?
— Не намагайтесь роздратувати мене, — швидко опанував себе і лагідно посміхнувся Годріч. — Ви не перший в цьому кабінеті...
— Так, і саме тому я знаю відповіді на свої запитання, — спробував і собі посміхнутись Віктор, перебиваючи перекладачку. — Адже цілком зрозуміло, що вашій розвідці потрібна від нас якась інформація: гадаю, що нас викрали саме з цієї причини. Далі. Я бачу, що мене утримують як незвичайного арештанта: моя так би мовити камера щось дуже нагадує кабінет одного ваших клерків, якого, здається, тимчасово попросили його звільнити. Крім того, моє місце заточення знаходиться досить близько до кабінету, де мене допитують. Зрозуміло, що камери хлопців також десь поблизу. Таким чином, логічно припустити, що нам надають особливого статусу. До цього, ви самі додали, що допитали моїх товаришів, а з огляду характеру мого власного допиту, припускаю, що з ними все в порядку. Як бачите все дуже просто.
— Дуже добре, — Годріч відкинувся в своєму кріслі. — Тоді розкажіть мені про вашу роботу і експеримент з виборцями. Попередня інформація у мене вже є від ваших друзів, які, до речі, практично погодились, співпрацювати з нами. Повторюю, співпрацювати з огляду на реальну загрозу міжнародного тероризму.
— Можливо, це є поважною причиною порушувати закони, — спокійно сказав Віктор. — А щодо якогось впливу... Я не знаю про що йде мова, тому згоден обговорити цю тему разом із моїми товаришами.
— Добре, — погодився Годріч. — Сьогодні ми всі заробили добрий відпочинок, а ось завтра зранку цілком ймовірно, що розв’яжемо всі питання разом. Згода?
— Авжеж.
Віктор сам встав зі стільця, підійшов до дверей і вийшов з кімнати.
— Вже пізно, — Годріч звернувся до перекладачки. — До завтра ви вільні. Але прошу вас бути десь неподалік звідси: ми повинні бути напоготові.
— Зрозуміло, — відповіла перекладачка і також покинула кабінет.
Годріч напружено роздумував над результатами цього дня. Він відклав на завтра детальне вивчення матеріалів по систематизації вивезених книг та обладнання, бо в паузах між допитами встиг продивився попередні висновки. Хлопців насамперед цікавила фізика, хімія, звичайно радіоелектроніка, різні енциклопедичні видання. Серед інших матеріалів був звичайний учнівський зошит з інформацією про гілочки різних дерев.
“Важкий був день. Чотири непростих розмови з непростими хлопцями. Кожен з них має лідерські здібності і кожен може бути лідером четвірки. Але саме цього і немає. Здається так, що лідером є вся четвірка: кожен по-своєму піклується про своїх друзів, товаришів. Як бути завтра? Розмовляти з усіма чотирма чи, може, залучити Джоша? Щось я дуже сьогодні стомився...”
Тільки зараз він відчув велику втому. Йому треба було добре відпочити перед завтрашнім днем. Вирішальним днем. Днем, коли він, Годріч, заволодіє найголовнішою таємницею на планеті Земля. У цьому він не мав ніякого сумніву.
;
;
/*-------------------------------------50----------------------------------*/
;
Ізраїльтяни довідались, що практично одразу після приземлення американського військового літака з хлопцями на борту їх переправили до штаб-квартири АНБ.
Непомітно в районі Форт-Джордж-Міда збирались “студенти”, “журналісти” та “туристи”. В готелях, кемпінгах та просто в авто на автостоянках між Вашингтоном і Балтимором вже знаходились шістдесят досвідчених бойовиків.
Невелика кількість виконавців для такого надважливого завдання пояснювалась багатьма причинами. Треба було забезпечити надзвичайну легкість керування, щоб провести операцію без будь-яких помилок зі сторони нападаючих. Не мало сенсу дратувати американців великим озброєним формуванням. Крім того, для служби охорони був заготовленій невеличкий сюрприз, вироблений в ізраїльській секретній хімічній лабораторії.
Пізно ввечері, в означений час, до штаб-квартири АНБ вирушили легковики, джипи та декілька великих вантажівок, які планувалось використати у якості танків: виламати вхідні ворота у разі потреби. Ці вантажівки “позичили” на стоянках у водіїв-далекобійників, яких безпосередньо перед операцією, “по-сусідськи” пригостили “шпигунським” коктейлем.
Серед бойового вантажу була легка стрілецька зброя, декілька гранатометів.
Наказ був жорсткий: своїх не кидати

читати