Завантажити

надаю особливих повноважень ЦРУ. Прошу всі інші служби координувати свою роботи з управлінням. Прошу доповідати мені про хід справи кожні три години.
Він встав зі свого місця і таким чином закрив нараду.
Усі присутні відчули, що в разі невдачі у такому складі вони вже більше не зберуться.
;
;
/*-------------------------------------54----------------------------------*/
;
Олександр прокинувся першим. Оскільки карколомні події останніх днів навчили його прокидатися обережно, то він, лежачи на правому боці, трохи відкрив праве око і окинув своє нове навколишнє оточення настільки, наскільки це було можливо в його становищі. Напроти нього в ліжку спав Віктор, а трохи подалі біля дверей куняла за столиком симпатична медична сестра.
“Здається, ми знову разом, — із задоволенням відмітив Сашко. — Але чому в лікарні? Допит був нещодавно... Домовлялись про спільну зустріч... Ага… Ніч. Нас знову кудись тягнули... Немовби викрадали... Тепер лікарня...”
Він би так і лежав собі, думаючи, але, згадавши про спробу Вадима вмикати механізм впливу у стані сну, спробував і собі.
“Здається, що ми знаходимось у лікарні”.
“З’ясуємо обставини у медсестрички. Де ми зараз?”.
“У приватній психіатричній лікарні”.
“Її місце розташування?”.
“Неподалік від Вашингтону”.
“Мета нашого перебування тут?”.
“Мета мені невідома. Я повинна доглядати за пацієнтами і негайно доповісти, коли вони прокинуться.”
“Забудьте про цю розмову”.
“Добре”.
Сашко розвернувся на спину і подивився навкруги так, немовби вперше побачив медсестру.
— Де ми? — запитав він.
— У лікарні, — лагідно відповіла сестричка і натиснула на кнопку на стіні.
— Чому у лікарні?
— Треба пройти короткий оздоровчий курс...
— Який курс?
— Вибачте, але це ви спитаєте у доктора... А ось і він!
До кімнати зайшов чоловік у білому халаті. Він лагідно посміхнувся і запитав:
— Ну, як ми сьогодні?
“Чому ми в лікарні?”.
“Треба перебути якийсь час тут. Поки триватимуть пошуки...“.
“Хто нас буде шукати?”
“Усі американські розвідувальні служби”.
“Хто нас захопив цього разу?”.
“Моссад”.
“Чому нас переховують у психіатричці?”.
“Це найзручніше місце”.
“Чому?”.
“Американці і не підозрюють як багато інформації ми отримуємо саме у цих закладах”.
“Детальніше”.
“Ми контролюємо більшість з них. Найбільш корисні ті, що розміщені біля великих міст. Ця — найкорисніша”.
“Чому?”.
“Ніхто навіть і не підозрює, скільки можуть знати психічно хворі родичі високопоставлених осіб, яких волею чи неволею доставляють сюди”.
“Мета нашого викрадення”.
“Нам вкрай потрібен ваш винахід по впливу на великі маси людей”.
“Всім присутнім забути про цю розмову”.
Для чоловіка в халаті і медсестри “промацування” пройшло непомітно.
— Як ми себе відчуваємо? — він продовжував лагідно посміхатись.
— Буду відчувати себе значно краще, коли дізнаюсь, де я, чому я тут і що від нас потрібно, — весело відповів Сашко.
— А я і не приховую, — відповів чоловік. — Нам довелось провести дуже ризиковану операцію по вашому звільненню з... Ми, представники держави Ізраїль, дуже цінимо вашу роботу і готові задовольнити усі ваші потреби...
— Те ж саме обіцяли й американці...
— Давайте продовжимо, коли всі ваші друзі прокинуться, і ми зможемо обговорити з вами усі умови...
— Пропозиція слушна.
— А поки що можу сказати, що ви знаходитесь на території лікувального закладу на відпочинку. Нам дещо відомо про перебіг подій з вами...
Прокинувся Віктор і одразу піднявся у своєму ліжку.
— Сашко, де ми? — гучно запитав він. — З ким ти розмовляєш?
Від його голосу прокинулись і Вадим з Анатолієм, вони почали оглядатися навколо.
— Ми у лікарні, — відповів Олександр спеціально для ізраїльських представників. — Нам пропонують працювати на країну Ізраїль.
— Невже усім хочеться використати нас в якості своїх власних інструментів? — запитав Віктор.
— Добре, що ви всі прокинулись, — лагідно сказав чоловік в білому. — Тепер ми можемо поговорити більш конкретніше. Прошу вас вдягнутись і, після сніданку, ми розпочнемо переговори. Підкреслюю, переговори. Ви самі бачите, що ми вас не роз’єднуємо і допитів не ведемо.
“Чому хлопців не роз’єднано?”.
“Ми змушені тримати їх разом. Чим менше людей, навіть тут, буде знати про їхнє місце знаходження, тим краще“.
Хлопці дружно почали вставати з ліжок та вдягатися.
Через півгодини їх запросили до затишного приміщення. Там вже знаходились чотири ізраїльтянина. Одного з них вони вже бачили — це був директор приватної психіатричної клініки, а також, по сумісництву, добре законспірований секретний резидент “Моссад”. Другий командував групою нападу на штаб-квартиру АНБ. Третій мав забезпечити переклад та охорону одночасно. Четвертий був довіреною особою мемуне. Він прибув до США зі спеціальною місією: спробувати завербувати винахідників впливу і супроводити їх до Ізраїлю.
— Прошу вас сідати, —

читати