Завантажити

Тривожно-депресивний синдром...”
“Далі не треба. Медсестра, чому ця жінка утримується в лікарні?”
“Вона ревна католичка. Її син, на її настійну вимогу, став католицьким священиком. Деякий час тому він зізнався, що двадцять років тому він домігся гомосексуальних стосунків з хлопчиком із його парафії. Для матері така новина стала справжнім ударом: вона збожеволіла — звинувачує себе; не може зрозуміти як її син, грішник, міг двадцять років брехати їй, собі, церкві та при цьому відпускати гріхи іншим; вона гадає, що зараз бога немає, бо в іншому випадку той обов’язково повинен був суворо покарати сина-священика-злочинця ще двадцять років тому. Сусіди інколи приїжджають до неї, розповідають, що це була майже праведниця з доброю і довірливою душею. Зараз у неї загострення хвороби і вона може накласти на себе руки”.
“Ви вже здорові, пані Джуліє.”
“Я не вірю в своє одужування.”
“В нього взагалі не треба вірити. Ви здорові і можете одужати самостійно у будь-який час, коли знову почнете довіряти людям.”
— Спасибі вам, добрі люди.
— Запам’ятайте, добра жінка, — несподівано сказав Віктор. — Сліпа віра — це помилка доброго серця. Все мине. Помилка буде виправлена.
— Спасибі вам ще раз. Нехай Бог вам допоможе.
Хлопці лише посміхнулись.
“Ідіть до вашої кімнати. Поміркуйте. Одужуйте.”
“Медсестра, проведіть її.”
Жінки спокійно пішли до будинку.
— Повернемось до наших справ, — нагадав хлопцям Анатолій. — Оскільки нас будуть шукати по всій країні, як мінімум, дві розвідки... І шукати будуть чотирьох хлопців, то пропоную в радіусі дії впливу вселити в уяву кожного біоробота замість нас образи, ну хоча б, чотирьох молодих дівчат...
— Вони можуть припустити, що ми в змозі перевдягнутись, — виразив сумнів Вадим.
— Тоді уявимо їм, що ми тільки одна дівчина... — сказав Віктор.
— А ще краще, якщо жінка буде похилого віку і до того не дуже гарна собою. Це — щоб менше чіплялись, — пояснив Сашко.
— Гадаю, що цей варіант можна тимчасово прийняти, — погодився Анатолій.
— Коли на цей час інших пропозицій немає, то рушаємо звідси, — підсумував коротке обговорення Вадим
— Зачекай трохи, — сказав Віктор. — А що будемо робити з ними?
Він кивнув в сторону ізраїльських розвідників.
— Зробимо те, що ми вже робили. Запрограмуємо їх на тимчасову дію, як було з виборами. Пропоную нам зараз пошукати тут чотирьох чоловіків, не пов’язаних з ними і тимчасово вселити до їхньої уяви наші образи. Під дією впливу ізраїльтяни їх не чіпатимуть. Після декотрого часу, необхідного нам, щоб опинитись подалі від цього міста, нехай всі повертаються до свого звичайного стану.
“Усім молодим чоловікам вийти з лікарні.”
Через п’ять хвилин вийшло шестеро. Хлопці вибрали чотирьох з них.
“На одну добу Ви будете Віктором, Ви — Олександром, Ви — Вадимом, а Ви — Анатолієм. Ідіть за директором.”
“Всім ізраїльтянам повернутись на свої місця. Нічого не відбувалось. Продовжуйте вербування українців. Розмовляйте з ними англійською. Методів насильства не вживати.”
Група людей розвернулась і попрямувала до будинку, а хлопці — в іншу сторону.
;
;
/*-------------------------------------56----------------------------------*/
;
Директор ЦРУ отримав повний контроль над операцією. Він радів: враховуючи давню ворожнечу між провідними розвідками країни, зараз його контора взяла гору — саме ЦРУ тепер керувало і координувало дії по поверненню хлопців. Але разом з цим управління взяло на себе і величезну відповідальність: контроль за справою вів сам президент.
Були задіяні практично всі силові структури держави: крім ЦРУ, ФБР та АНБ була підключена вся військова розвідувальна мережа, Служба внутрішніх надходжень, розвідувальні служби відповідних міністерств, поліція, інформатори, а також різного роду конфіденційні джерела.
Завдання було коротке та ясне: знайти чотирьох хлопців. Крім того, ФБР та ЦРУ отримали додаткове завдання — контролювати всі відомі резидентури, а особливо ізраїльську.
Під контролем були усі аеропорти, автобусні та залізничні станції, більшість готелів, мотелів, кемпінгів, крамниць. В усі банки, супермаркети та інші установи, в приміщеннях яких були установлені монітори стеження, було розіслано розпорядження вести постійне цілодобове спостереження.
Однак, важливість справи не дозволяла її робити з викладенням всіх деталей, тобто світлини хлопців були показані в усіх поліцейських дільницях, без пояснення справжніх причин пошуків, із завданням лише негайно повідомити у випадку їх виявлення.
Знову була зібрана група захвату і негайно направлена до Маріуполя з завданням ретельно контролювати поведінку родичів хлопців — на випадок можливих контактів останніх з рідними через різні засоби зв’язку.
Такого ще не було ніколи: система практично миттєво реагувала на усі повідомлення щодо хлопців, що надходили. Без затримок перевірялась геть уся інформація, що надходила до ЦРУ. У світлі визначення районів можливого використання впливу ретельно

читати