Завантажити

гадаючи, що це розважаються хлопчики.
— Знову двері, — помітив збіг подій з готелем Віктор. — Наперед перед тим, коли кудись будемо заходити, програмуємо всіх там присутніх “не звертати увагу на незвичні рухи фізичних предметів”...
— Це питання ми вирішимо, — сказав Анатолій. — А от як ми будемо брати їжу, яка, власне, нам не належить...
— Так, виникає питання етичного плану, — погодився Вадим. — Ми не можемо брати того, що нам не належить...
— А я не зовсім згоден з вами, — перебив його Олександр. — По-перше, нас сюди привезли проти нашої волі, тобто турботу про нас повинен нести уряд цієї країни. Друге випливає з першого: ми маємо повне право здобути гроші в якійсь урядовій структурі...
— Чи не в Федеральному Резервному Фонді? — посміхнувся Віктор.
— Ну не знаю де. Може на пошті...
— Гадаю, нам не треба турбуватися про гроші... — почав Вадим, але його перервав чолов’яга з панчохою на голові, який несподівано увірвався до магазинчика. Він підбіг до продавця направив на нього пістолета і закричав:
— Гроші! Негайно! Усі гроші з каси!
Продавець ніби застиг і злякано дивився на нападника.
— Гроші! Буду стріляти!
Нападаючий явно нервував: пістолет дрібненько трусився в його руках.
Тоді Сашко, не гаючи часу, підійшов ззаду до панчохнутого, взяв скляну пляшку з мінеральною водою з полиці і вдарив його по голові. Той впав. Продавець стояв наче заморожений — він нічого не зрозумів.
— Якщо він так і буде стояти, то Панчоха оговтається, — сказав Анатолій.
“Зв’яжіть його та подзвоніть до поліції.”
Дії продавця стали змістовнішими: він взяв з-за конторки мотузку і міцно зв’язав нападника, а потім підійшов до телефону, взяв слухавку і набрав номер.
— Джон? — почав він тремтячим від хвилювання голосом. — Я схопив того грабіжника, якого ви шукаєте. Скоріше приїжджай до мене... Так це він. Ніякого сумніву. Приїжджай, а то доведеться дзвонити до звичайного відділку поліції... Добре.
Продавець поклав слухавку.
— Добре, коли брат служить у поліції. Але чому цей грабіжник впав? Обличчя мокре, скло від розбитої пляшки. Полтергейст? Піднімуть на сміх... Буду говорити, що самому вдалося скрутити його. А що? Дуже непогана реклама...
— Ну що, — сказав Вадим. — Гадаю наше спільне сумління може бути задоволено: завдяки Сашку ми отримали повне моральне право отоваритись у цьому торговому закладі.
— Тільки швидше, — погодився з ним Віктор. — А то зараз приїде його брат, а потім вже набіжать...
Хлопці швидко вибрали дещо з продуктів і покинули магазин.
Вже з номері, коли вони заспокоїлись після чергової пригоди і почали їсти, Сашко сказав:
— Це все добре, але нам не можна привертати увагу до себе. За подібного роду подіями нас могуть “вирахувати” розвідувальні служби.
— Так. Нам потрібно вести себе стриманіше, — погодився з ним Вадим.
— А також подумати над тим, що нам робити далі, — сказав Анатолій. — Ми не можемо просто так гаяти час і невидимками мандрувати по чужій країні. Це не наш шлях. Ми могли б повернутися додому...
— Цілком ймовірно, що там нас чекають не тільки рідні... — озвався Олександр.
— До речі, нам треба негайно повідомити їх, що з нами все гаразд, — згадав Віктор.
— Доведеться всім знову виходити та знайти найближче інтернет-кафе.
;
;
/*-------------------------------------60----------------------------------*/
;
Тим часом в Маріуполі батьки хлопців не знаходили собі місця: вже досить довгий час не було ніяких вістей від зниклих дітей. Офіційна бюрократична влада намагалась всіляко здихатись настирливих батьків.
Мати Анатолія плакала на кухні, батько, який двадцять років тому кинув палити, тихцем курив на балконі.
Раптом задзвонив телефон.
Мати кинулась до зали і підняла слухавку.
— Маріє, ти слухаєш приймача? — запитала її товаришка по роботі.
— Ні, — була відповідь.
— Негайно вмикай місцеву радіостанцію. Там передають вітання від твого Толика.
— Толик? По радіо?
— Вмикай негайно...
Мати кинула слухавку і кинулась до кухні, де стояв радіоприймач. На бігу кинула в напрямку балкона:
— Володимире! Негайно на кухню!
Нервово увімкнула маленького приймача, перейшла на FM-діапазон і, затримавши дихання від несподіваних радощів, почула голос сина:
— ...на завершення передаю моїм рідним гарячі вітання і прошу поставити для них їхню улюблену пісню: “Чорнобривці” у виконанні Квітки Цісик.
;
/*Цісик Квітка (1953-1998) — співачка.*/
;
Мати вже не слухала багатомовних пустопорожніх коментарів диск-жокея, який намагався пояснити заміну музичного замовлення, а потім запропонував послухати пісню у виконанні сучасної української групи.
;
/* В програмах FM радіостанцій практично відсутні мелодичні українські пісні. Іноді здається, навіть, що вони є забороненими. Можливо тому, що, слухаючи їх, потрібно думати, а не просто смикати кінцівками.*/
;
Сльози навернулись на очі матері, сльози навернулись на очі батька, який, почувши крик дружини, негайно

читати