Завантажити

прибіг до кухні і ще встиг почути голос свого сина.
Деякий час вони стояли мовчки, слухаючи пісню та звикаючи до приємної новини.
— Машо, — сказав Володимир. — Що він говорив?
— Я встигла почути майже те саме, що й ти... Подзвонила Галина, сказала, що Толик говорить по радіо...
— Треба їй передзвонити та спитати, що саме вона чула...
— Так. Мабуть зараз же і подзвоню... — вона зробила рух в напрямку зали.
На хвилі радіостанції знову почувся голос диск-жокея.
— А тепер ми передаємо звукове послання від Олександра, яке також надійшло електронною поштою. Олександр бажає передати привіт своїм рідним.
— Здрастуйте наші дорогі батьки, — почувся схвильований голос Сашка. — Ми зараз у невеличкому закордонному відрядженні. Хоч і довелось виїжджати негайно, ми всі живі і здорові. Не хвилюйтесь. А для мами та батька прошу передати пісню “Рушник”.
— Чомусь сьогодні всі бажають слухати музику у стилі ретро, — почав ведучий. — Не помилюсь, якщо скажу, що наші слухачі віддають перевагу сучасній музиці...
І диск-жокей знову поставив щось сучасносмикотливе.
— Негайно треба подзвонити батькам Вадима та Віктора, — вчасно зорієнтувався батько Анатолія. — До Галині подзвониш пізніше.
Через декілька хвилин батьки всіх хлопців слухали вже Віктора.
— Дорогі мої мамо і тато. Я знаю, що ви зараз дуже хвилюєтесь... З нами усіма все нормально. Просто нас дуже швидко відправили у невеличке закордонне відрядження. Сумуємо за вами. Скоро будемо вдома. Через цю радіостанцію замовляю вашу улюблену пісню: “Реве та стогне Дніпр широкий”.
Диск-жокей вже не знав, що говорити про такі незвичні замовлення, і після невеличкої паузи він продовжив програму.
— Сьогодні наші слухачі бажають послухати пісні з яскравим національним забарвленням... Мушу визнати, що і такої пісні у нашій колекції немає... А в якості заміни знову запропоную послухати сучасну українську групу...
Останнім звернувся до рідних Вадим. Він повторив інформацію про негайне закордонне відрядження і також замовив українську пісню, якої, зрозуміло, також не виявилось у фонотеці місцевої радіостанції.
Таким чином хлопцям вдалось дещо заспокоїти своїх рідних. Батьки, почувши їхні голоси, отримали хоч якійсь душевний спокій.
;
;
/*-------------------------------------61----------------------------------*/
;
Тим часом в психіатричній лікарні наступив момент прояснення.
Одразу всі немовби отямились і побачили події в їхньому справжньому світлі. Ізраїльські розвідники, які вже вважали, що завербували хлопців, раптом побачили перед собою зовсім інших людей. Їм здалось, що хтось виконав якійсь таємничий фокус з миттєвою підміною людей.
— Нічого не розумію, — прошепотів директор клініки. — Це троє моїх хворих і наш санітар...
— Де хлопці? — спитала у псевдочетвірки довірена особа мемуне. Ступінь його розпачу була такою, що він не знайшов нічого кращого як задати дурне запитання.
— Які хлопці? — здивовано відповів санітар. — Я ніяких хлопців не знаю...
— Вийдіть звідси! — роздратовано кинув в напрямку псевдочетвірки керівник. — Негайно!
Четвірка поквапилась виконати наказ.
— Що будемо робити? — запитав директор.
— На всяк випадок, хоча, звісно, вже пізно, — обвів очима усіх командир групи нападу. — Пропоную перекрити усі входи та виходи з лікарні.
Директор підійшов до дверей і вигукнув в коридор розпорядження.
— Закрити лікарню! Негайно.
Командир продовжив.
— Далі. У мене є питання: чи велась зйомка допиту у цій кімнаті?
— Так, — відповів директор клініки і знову попрямував до дверей. — Зараз принесуть усі плівки.
— Плівки ми проаналізуємо, — сказав посланець мемуне. — Але нам всім треба узгодити нашу детальну доповідь додому.
Усім присутнім було зрозуміло, про що йшла мова: добре розроблена, дуже ризикована операція пішла нанівець. В Ізраїлі, без усякого сумніву, зажадають відповідальних.
— Майже певен, що нас піддали випробуванню дії того самого впливу, — директор клініки подивився на присутніх.
— Ми недооцінили силу та діапазон впливу... — почала довірена особа мемуне.
— Але ж нас ніхто і не попереджав, що вплив може бути використаний просто так — голими руками, без усяких технічних засобів, — роздратовано кинув керівник групи захвату. — Стільки роботи пропало!
— Вам то чого бідкатись... — представник мемуне вже відчував майбутній розвиток подій.
Двері відчинились, і охоронець жестом підізвав директора, передав йому касету і тихо доповів:
— На території лікарні їх немає.
— Саме цього і варто було чекати... — сказав коммандос. — Треба доповідати ситуацію додому...
— Нашвидкуруч продивимось плівку з першим допитом, а потім доповімо... Принаймні, будемо точно знати про що говорити... — важко зітхнув представник мемуне.
;
;
/*-------------------------------------62----------------------------------*/
;
Вранці Віктор прокинувся першим. Він трохи полежав, як завжди, а потім подивився на хлопців і вигукнув:
—

читати