Завантажити

відкриває щось цікаве для себе.
Олександр. Дитячий світ!
Віктор. А що взагалі роблять діти?
Олександр. Граються. Точніше вивчають навколишній світ, граючись.
Вадим. Вивчають світ…
Анатолій. Взагалі — вчаться. Переймають знання від вчителів.
Віктор. Не підходить. Бо нас бачать діти дошкільного віку.
Олександр. Діти набирають інформацію від інших, і, насамперед, від своїх рідних.
Анатолій. Батьки читають їм казки…
Вадим. Казки. У казках добро завжди перемагає зло.
Олександр. Діти вірять у казки!
Віктор. Вірять у казки тому, що довіряють тим, хто їх розповідає.
Вадим. Дитина інакше і не може: до певного віку вона безмежно довіряє найближчому своєму оточенню…
Анатолій. Добро і довіра! Ось що поєднує божевільну Джулію та дитинчат. Їхні душі вільні від зла.
Олександр. А що? Дуже схоже на те, що добро і довіра — це дві складових частини механізму впливу.
Вадим. Припускаю, що складовий елемент є один — довіра. Бо добро може приймати різні форми, наприклад: те, що для одного може бути добром, для іншого може обернутися на зло.
— Невже рушійною силою нашого впливу є довіра? — запитав Сашко.
— Не виключено, що довіра примножується у добрих руках, — відповів Віктор.
— То невже так виходить, що рушійною силою нашого впливу є довіра? — якось тихо повторив Сашко.
— Повторюю: не виключено, бо ми не мали часу провести ніяких досліджень, — відповів Віктор.
— А я чомусь згадав про різницю між довірою та вірою... Але це я так просто... — сказав Вадим і замислився.
— Ну що ж. Здається, що в першому наближенні ми це питання розв’язали, — підсумував Анатолій. — Час перейти до поточних справ. Нам необхідна певна кількість грошей, щоб розраховуватись з тими, хто, сам того не знаючи, буде допомагати нам... Я маю на увазі, що нам потрібно їсти, десь перепочити, але не завжди ми же будемо чекати на випадок, як це було у тій невеличкій крамниці.
— Дійсно! Не грабувати же нам! — погодився з ним Віктор.
— Ну а як щодо методів Слизького Джіма? — хитро примружився Олександр і подивився на товаришів.
;
/*Слизький Джім — пацюк із нержавіючої сталі — герой серії романів письменника-фантаста Гаррі Гаррісона про пригоди Джіма ді Гріза. Цей герой вважав, що із всіх численних форм злочинної діяльності пограбування банків є найкориснішим для особистості та суспільства: особистість отримує масу грошей, суспільство отримує гроші в оборот, і таким чином стимулюється економіка, поліція отримує шанс проявити свої численні таланти. Банки застраховані, а страхові суми — дрібниця у загальному обороті компаній. Тому єдиний можливий негативний результат — мікроскопічне зменшення дивідендів.*/
/*Гаррісон Гаррі (1925) — письменник-фантаст, автор серії романів про пацюка з нержавіючої сталі та серії “Світ смерті”, у перекладі — “Неприборкана планета .*/
;
— Не підходить. Грабування — є грабування, — озвався Вадим.
— До того ж в нас немає його славнозвісних капсул з сонним газом, — посміхаючись додав Анатолій.
— А навіщо нам гроші? — запитав Олександр. — Будемо брати потроху і все тут!
— Це буде не чим іншим як дрібною крадіжкою, — сказав Анатолій. — І, таким чином, ми, в якійсь мірі, будемо уподібнюватись тим, хто насильно привіз нас сюди...
— Наше право користуватися безкоштовними послугами оправдано тільки у відношенні до уряду та розвідницьких служб, — кивнув Віктор. — Звичайні торговці за них не відповідають.
— Ваша висока мораль нас не дуже нагодує... — не здавався Сашко — Кінець-кінцем нас сюди депортували насильно...
— Це все зрозуміло, але ми не можемо бути подібними до них, — стояв на своєму Анатолій.
— А, здається, я знаю, що ми можемо зробити, — сказав тихо Віктор.
Хлопці подивились на нього.
— Ідея сирувата... До речі, Слизький Джім у чомусь-таки мав рацію... Тобто ми можемо спробувати дістати гроші у найближчому відділенні великого банку...
— Пограбування не підходить, — твердо означив свою позицію Анатолій.
— А я і не пропоную грабувати, — хитро посміхнувся Віктор. — Президент цієї країни безсумнівно має рахунок у великому банку... Пропоную орієнтовний план дій: ми, невидимі, заходимо до банку, за “допомогою” голови відділення робимо дублікат кредитної картки президента Сполучених Штатів Америки, або його дружини, або директора ЦРУ, це вже на ваш вибір...
— Правильно, нехай він сам відповідає за дії державних служб. Особисто, — підтримав ідею Олександр і звернувся до Віктора. — Вибач, я тебе перебив...
— А я майже закінчив. Звісно, що наживатись на цьому ми не будемо, візьмемо стільки, скільки потрібно на життєві потреби. А щоб все взагалі було законно, ми можемо залишити розписку в особистому сейфі президента з проханням у подальшому компенсувати йому понесені втрати з державного бюджету країни.
— У мене немає заперечень, — погодився Анатолій.
Вадим та Олександр ствердно кивнули.
— Я б зупинився на особі директора АНБ, — сказав Вадим. — Він прямо відповідає за дії своєї

читати