Завантажити

совість не дозволяє.
— Тоді треба розжитись готівкою, брати у торговців те, що нам потрібно і залишати гроші, — одразу запропонував Віктор.
— Де будемо брати гроші? — Вадим трохи випередив інших і, розмовляючи, розвернувся назад.
Він не помітив перехожого, який йшов йому назустріч, і зіштовхнувся з ним.
— От треба отак було бігти… — прокоментував невеличку пригоду Вадим, потираючи потилицю.
— А ти краще подивись на свого візаві… — захихотав Віктор.
Перехожий спочатку просто остовпів. Потім він потер правицею лоба, перелякано подивився навкруги, перевів погляд нагору, обережно помацав простір перед собою лівицею, зробив невпевнені перші крокі, і знову кудись побіг.
— Цього рано чи пізно треба було чекати: нас вони не бачать, але фізично ми для них існуємо, — підсумував результат пригоди Анатолій.
Четвірка була майже у центрі міста. Хлопці пройшли повз автостоянки та ввійшли у невеличкий скверик неподалік від пам’ятника Вашингтону.
У скверику на лавочці жваво розмовляли дві молоді жінки, а поруч бігали, граючись, їхні діти: хлопчик та дівчинка.
Раптом хлопчик зупинився, подивився на хлопців і закричав: “Мамо! Дивись от ті дяді з телегли, яких показували по телевізолу!”
Хлопці переглянулись між собою: такого розвитку подій вони явно не чекали: несподівано виявилось, що не такі вони вже й невидимі.
Одна з жінок припинила розмову і подивилась в напрямку погляду сина.
— Знову ти щось вигадуєш, Джонні. Нікого тут немає. Заспокойся.
Але тут дівчинка пильно подивилась в ту сторону, куди показував хлопчик.
— А Джонні плавий. Це ті самі дяді, яких показували у новій телеглі.
Мати дівчинки, зрозуміло, також нікого не побачила.
— Дженні! Тобі також захотілось порозважатися у такий спосіб?
— Ні, мамо, — дівчинка вперто стояла на своєму. — Вони залаз стоять всі лазом ось тут.
Здивовані хлопці не стали чекати можливого небажаного розвитку події і швидко рушили подалі від небезпечного місця.
— Мамо! Вони уходять! — хлопчик побіг за четвіркою, і дівчинка за ним.
— Джонні! Негайно назад! Ти чуєш?
— Дженні! До мене!— пролунав суворий голос.
Вадим обернувся і побачив, як діти неохоче підкорились матерям.
— Я говолив плавду… — почав рюмсати Джонні.
— Чому ви нам не вілите… — дівчинка також схлипувала від почуття гострої несправедливості.
І матері заходились заспокоювати малюків.
— Оце так несподіванка! — Віктор був явно збентежений подією. — Однак чому це діти нас бачать, а дорослі — ні?
— Над цим треба ще думати, — сказав Вадим.
— А пригадайте Джулію. Божевільну з психіатричної клініки. Вона також сприймала нас не так, як інші, — пригадав Анатолій.
— Пропоную знайти якесь затишне місто, подалі від дітей, і спробувати експрес-методом розв’язати це питання, — як завжди практично підійшов до справи Олександр.
— Що це за такий експрес-метод? — здивувався Анатолій.
— Якнайшвидший, — лаконічно відповів Сашко.
Хлопці зайшли до невеличкого бару. Хазяїн меланхолійно протирав бокали і навіть не звернув уваги на незвичні рухи дверей: він твердо знав, що постійні відвідувачі з’являться ближче до вечора.
Четвірка сіла за перший столик.
— Маємо чергову проблему, — розпочав Віктор. — Для дорослих ми прозорі, вони ведуть себе відповідно, і на нас не реагують.
— А діти і божевільні нас бачать, — замислився Олександр.
— Щодо божевільних, — озвався Анатолій. — Я думав над випадком з Джулією ще в тій лікарні…
— Ну не тягни, — поквапив його Віктор.
— По-перше, пригадайте форму місцевості навколо лікарні. По-друге, з часу пошуків інформації про вплив, про мандалу і древо життя, я прочитав про вару. Якщо пам’ять мене не зраджує, то вара це є щось на зразок обителі блаженних в квадратній огорожі.
;
/*Вaра — в іранській міфології притулок, обитель праведників. Мотив квадратної огорожі, всередині якого впорядкований світ, протиставлений силам хаосу і смерті, просліджується у декотрих індоєвропейських традиціях (прямокутні в плані храми в іранській, слов’янській, давньогрецькій та інших традиціях).*/
;
— А точно, ділянка там була квадратна, — пригадав Вадим. — І цілком можливо, що це може бути ключем до з’ясування проблеми.
— Приймається за версію, — сказав Анатолій. — Але що, власне, об’єднує дітей та божевільних?
На декілька хвилин запанувала тиша. Було чути тільки бармена, який мугикав якусь пісеньку в такт своїм рухам руками.
— Тобто, як завжди, мозковий штурм, — перервав тишу Анатолій.
Всі ствердно кивнули.
Вадим. Почну від супротивного. Що роз’єднує дітей та дорослих?
Анатолій. Різниця в мисленні…
Віктор. В способі мислення?
Олександр. Досвід?
Анатолій. Іграшки?
Вадим. Відповідальність?
Віктор. Може генні зміни за віком…
Анатолій. Загальний підхід: дорослі турбуються про дітей…
Олександр. Автономність життя дорослих…
Віктор. Кількість знань?
Вадим. Різні системи цінностей?
Анатолій. Дитячі дослідження? Дитина кожного дня

читати