Завантажити

розтормошити Анатолія і той вперто стояв на своєму, то на цьому перший допит швидко закінчився.
;
;
/*-------------------------------------45----------------------------------*/
;
Анатолія відвели до невеличкої кімнати-камери, яку нашвидкуруч зробили з якогось кабінету. Він не знав, що його друзі знаходяться неподалік. Однак все одно, якби і знав, то вони були на такій відстані, що встановити псизв’язок з ними без допомоги гілочок було неможливо.
Хлопці ж мучились невідомістю. І кожен думав не стільки про власну долю, скільки про долю своїх друзів, про батьків, які залишились одні в далекій, далекій тепер Україні.
І вони не знали, що їхні батьки кожного дня вимагали у влади з’ясування обставин викрадення своїх дітей та відповідної реакції. А те, що було саме викрадення вони не сумнівались. Вони діяли активніше міліції: опитали сусідок біля під’їзду і ті пригадали тепер вже підозрілу метушню біля автофургончика. Але влада залишалась спокійною: “Вони ж підприємці. Мабуть кудись поїхали за товаром”.
Крім того для представників так званої влади зникли звичайнісінькі хлопці. Засмучена мати Віктора якось почула у “коридорі влади”, як один службовець сказав іншому у приватній бесіді: “От якби вони були відомими журналістами, тоді б ще шукали…”
“Що ж це таке сталось? — думала нещасна мати. — Люди, громадяни, народ, від імені якого власне і існує ця влада, всі вони — ніхто… Я нічого не маю проти журналістів, але дивлячись телевізор, читаючи пресу уявляється, що саме журналісти є не менш як розум, честь та совість нашої епохи. Про смерть одного журналіста засоби масової інформації згадують значно довше ніж про групові смерті шахтарів, про громадян загиблих у землетрусах, повенях та інших природних та неприродних катаклізмах”.
Бездушність чиновників краяла серця батькам. Але певних доказів про викрадення у них не було. А влада і не збиралась їх шукати.
;
;
/*-------------------------------------46----------------------------------*/
;
Годріч поспішав. Хоча йому і вдалося переконати президента в тім, що справа повинна була залишитись під його безпосереднім керівництвом, він почував себе досить непевно, бо знав, якщо в ЦРУ довідаються про порушення субординації, то у найліпшому випадку йому ніколи не дозволять не тільки керувати, а й займатись цією справою особисто.
Після того, як відвели Анатолія керівник управління АНБ деякий час сидів мовчки у своєму кріслі. Дивився знову на фотографії. Думав. Вибирав.
Перекладачка мовчки чекала.
“З лагідним побалакали, подивимося на впертого” — подумав він і перемінив своє попереднє рішення.
— Вадим Трощук.
Через декілька хвилин Вадим рішуче зайшов до кабінету і, не чекаючи запрошення Годріча, підійшов до крісла, де за кілька хвилин до нього сидів Анатолій, сів і запитав.
— Я вимагаю пояснень.
Перекладачка переклала.
Годріч посміхнувся: виходило так, що він не помилився у своїх розрахунках — саме цей хлопець є лідером групи — одразу намагається перехопити ініціативу.
— Ви президент Сполучених Штатів Америки? — раптом запитав Годріч.
— Ні, — не знітився Вадим. — Я громадянин республіки Україна.
— На превеликий жаль, на даному етапі я підпорядковуюсь тільки президентові Сполучених Штатів, — лагідно посміхаючись натякнув на існуючий стан речей шеф розвідки. — Більше того, запобігаючи деяким вашим питанням, скажу, що на цьому самому етапі нас цікавить використання вашого винаходу у боротьбі з міжнародним тероризмом. Певен, що ви розумієте всю серйозність справи, вам не треба пояснювати надважливість справи. Певен також, що ми з вами здатні порозумітись в спільній боротьбі і ви надасте нам всю інформацію…
— Я не розумію, чому з нами поводяться як зі злочинцями. Ви говорите про співробітництво і одночасно порушуєте закони: незаконно викрадено і вивезено громадян іншої держави, ув’язнено в невеличких камерах, ведуться допити. Де мої товариші?
— З ними поводяться добре. Власне, як і з вами. На превеликий жаль ми змушені тимчасово розмістити вас у кабінетах наших співробітників. Підкреслюю, тимчасово. Це незручності першого часу… Але повернемось до етичної сторони справи, — Годріч зробив невеличку паузу після перекладу. — Щоб надалі не торкатись цієї теми. Спробуйте зрозуміти підстави для таких дій. За звичайною логікою ми повинні були звернутись до керівництва вашої країни і надати їм всю необхідну інформацію про ваш винахід. Цілком зрозуміло, що таку інформацію довго тримати за сімома печатями просто неможливо. Які були б ваші дії на нашому місці?
Вадим мовчав, обдумуючи останні слова шефа розвідки.
— Ваші дії в країні, яка потерпала від жахливої атаки міжнародних терористів. Країни яка має всі підстави прогнозувати події у випадку попадання вашого винаходу до рук терористів. Повірте мені, бандити не будуть довго церемонитись з вами.
Вадим продовжував мовчати.
— Я хочу, щоб ви зрозуміли — з терористами можна боротися тільки за допомогою винаходу вашої групи. Приблизно так, як ми

читати