Завантажити

декілька хвилин всі його пасажири та так званий “вантаж” вже знаходились у невеличкому салоні.
— Їдемо прямо до аеродрому. Літак чекає, — сказав Джон. — Відверто кажучи, ми дійсно заждались вас: всі роботи практично завершились ще вісім годин тому і ми вже просто тягли час. Тобто ви майже вчасно. Відпочивайте, скоро будемо вдома.
;
;
/*-------------------------------------43----------------------------------*/
;
Останні дві доби новини в світі майже в усіх засобах масової інформації подавались в світлі трагічних подій з американським літаком.
====Вашингтон. Повертаючись до трагічних подій в Україні. Наші хлопці повинні були взяти участь у навчаннях, головним завданням яких була допомога населенню при можливому затопленні. Вони загинули при виконанні свого обов’язку. Літаком повітряно-військових сил США доставлено усіх загиблих у нещодавній авіакатастрофі. Вони будуть з почестями поховані на Арлінгтонському кладовищі.====
Зрозуміло, що про долю українських хлопців не обмовилась жодна радіостанція, телестанція та газета.
Годріч встиг подбати, щоб створену групу негайно відправили у відпустки “до подальших розпоряджень” з подякою за вдало виконане завдання, а хлопців доставили якнайближче до нього: у штаб-квартиру АНБ в Форт-Джордж-Мід. Субординація та важливість справи вимагали доповісти президентові про вдале завершення першого етапу операції.
Годріч не став гаяти часу.
— Добрий день, пане президенте…
За час доповіді він зумів запрограмувати президента на надважливість справи, на надсекретність, на надстроковість і отримав дозвіл на проведення перших допитів.
Тепер він, сидячи за своїм столом, з нетерпінням чекав першої розмови. Так, саме розмови, бо він добре знав, що творчі люди не дуже схильні до тиску, їх треба обережно підводити до “співпраці” з найсильнішою країною в світі, а насправді з ним.
Він давно вже вирішив, що допитувати хлопців, тобто розмовляти з ними, він буде особисто, перекладач не рахується. І з кожним окремо: розділяючи групу завжди можна скористатись окремими непорозуміннями з метою подальшого врахування можливих суперечок у своїх інтересах. Для цього він навіть заборонив проведення попередніх рутинних допитів. Прізвища хлопців з’ясували з наявних документів.
План допиту-розмови був досить простим: ненав’язливо з’ясувати механізм відкриття впливу на великі маси людей у загальних рисах та можливість роботи з ним іншим особам. Запропонувати хлопцям якнайкращі умови роботи та відпочинку, найсучасніше обладнання...
“До речі, — подумав Годріч. — Хлопці вони молоді... Гарненьких дівчат у нас достатньо... З чим чорт не жартує...”
Він взяв зі столу світлини хлопців, які були зроблені одразу після їхнього прибуття у США.
“Кого викликати першим?”
Він добре знав, що саме зараз йому належить вибрати найслабкішу ланку в групі, коли вони ще не встигли отямитись від шаленої течії подій, коли знаходяться у невідомості і гадають: де вони? у кого? що з ними будуть робити?
Від найслабшої ланки залежить кількість і, головне, якість інформації, яку можна буде використати у подальшому. Цілком можливо, що доведеться м’яко, натяками, погрожувати.
Він подивився на світлину Олександра: “Цього? Мабуть, ні. Впертий погляд. Одразу не обробити…”
Потім вибрав фото Віктора: “Цей дуже спокійний, філософ. Можна втратити темп розмови і ув’язнути в незначних дрібницях…”
На поверхню перемістилась фотографія Вадима: “Рішучий. Цілком можливо, що виконує функції їхнього лідера. Буде допитаний останнім. Цьому навіть корисно трохи побути у невідомості.”
Нарешті він витяг світлину Анатолія: “Оцей з виду добрий. Схоже, що сприйме необхідний темп розмови і, здається, буде шукати компромісних рішень”.
Годріч рішуче натиснув кнопку:
— Викличте перекладача з російської мови…
Через декілька хвилин перекладач-стенографіст з’явився в кабінеті, тихо привітався і сів на запропоноване йому місце.
Годріч перевернув світлину, подивився на попередню інформацію і натиснув кнопку знову.
— А-на-то-лій По-ло-тан, — повільно, по складах, прочитав він ім’я та прізвище. — До мене на допит. Вища категорія секретності.
;
;
/*-------------------------------------44----------------------------------*/
;
Йдучи коридором, Анатолій, дивився навколо: крім нечисленних, озброєних і мовчазних охоронників йому ніхто не зустрівся. Ліфт. Дев’ятий поверх.
Його ввели до кабінету Годріча.
— За вашим наказом, сер, — сказав офіцер охоронної служби, повернувся і вийшов.
Анатолій оглянувся довкола себе. Він побачив двох чоловіків, один з яких сидів за столом, а другий — в стороні, з папкою на колінах.
“Двоє. Шеф та перекладач. Шеф ще так собі, подивимось, а от перекладач якійсь недобрий”, — подумки він зробив попередній розклад сил.
Годріч жестом запросив Анатолія сісти.
— Ласкаво просимо у Сполучені Штати Америки, — лагідно посміхаючись англійською мовою звернувся він до Анатолія і виразно подивився на перекладача.
—

читати