Завантажити

годинника.
“А через дві хвилини почнеться консультативна рада, яку скликаю я. Потрібно терміново узгодити всі “темні” питання. Виробити єдину позицію в інтересах країни з метою подальшого винесення на Раду Безпеки. Не хотілося б залучати кнесет до цієї справи, але…”
Він повернувся на своє місце, сів, зітхнув і подивився на двері.
Через півтори години після наради він знову залишився на самоті.
“Все відбулось так, як я і гадав. Усі поквапились відмежуватися від відповідальності за дії розвідки”, — він сумно посміхнувся, згадуючи манірного міністра, який намагався давати поради менторським тоном. “Щоправда було декілька пропозицій. Наприклад, звернутися за допомогою до “Шін бет” або навіть БНД, чи якоїсь іншої дружньої розвідки. Немовби ми з американцями ворогуємо… На цій нараді вже відчувався дух поразки: всі показово намагались підбадьорити мене і починали пошук власних вигод з невдалої ситуації, що склалася. З невдалої, на їхню думку”.
;
/*“Шін бет” — абревіатура від “Шерут Біташон”, ізраїльська служба безпеки, відома своїми тісними зв’язками з ЦРУ.*/
/*БНД — служба розвідки ФРН.*/
;
Мемуне знову встав і почав проходжуватись по кабінету.
“Малята. Вони не розуміють всієї важливості справи. А важливість її така, що переможець визначається тільки на етапі втілення результатів. Спробуємо спрогнозувати подальший розвиток подій. Припустимо, що американці на цій стадії нас обійшли. Їхнє головне завдання — спішно транспортувати розробників до Сполучених Штатів. Вони вважають, що ми програли і вийшли з гри. Однак, вони, на хвилі підйому вдалого завершення операції, можуть допустити помилки. Ми не збираємося виходити з гри. Ми будемо грати до кінця. До результативного кінця. Зрозуміло, що тимчасовий програш на території України дещо позначився на наших діях. Але на консультативній раді я не став наполягати саме на тимчасовості: нема чого виправдуватись перед цими бундючними індиками.
Нам не вдалося випередити американців в Україні, але ми безперечно випередимо їх на їхній території, у Сполучених Штатах. А саме цього вони від нас не чекають. Треба максимально активізувати нашу резидентуру, направити максимальну кількість агентів, але переважна більшість з них не буде знати про справжню мету цієї операції: кожен повинен буде виконати лише певну частину плану. Ймовірно таки доведеться сконцентрувати свої зусилля: залучити “Решут” та інших…
;
/*“Решут” — центр розвідувальної служби та безпеки Ізраїлю. Керує роботою резидентів політичних та ідеологічних диверсій.*/
;
Ми повинні використати весь наш досвід по викраденню людей. До речі, на зустрічі я зможу згадати справу з викраденням і доставкою до Ізраїлю нацистського злочинця Ейхмана: це повинно призвести приємне враження. Тобто, ми продовжуємо гру. Деталі розробимо.
Нам конче потрібно виграти там, за океаном. І на цьому я буду наполягати на зустрічі з прем’єром.”
;
;
/*-------------------------------------38----------------------------------*/
;
Фургончик впевнено рухався у визначеному напрямку. Шнейдер пильно вдивлявся у мапу України, яка колихалась у нього на колінах. Він прораховував можливі варіанти.
“Оперативне завдання: потрібно якнайскоріше дістатись Карпат. Повітряний шлях одразу відпадає. Залізниця? Повільно та багатолюдно, крім того, підозрілий вантаж”.
Він повернувся до салону, а потім знову став дивитись на карту.
“Все в нормі. Автотранспорт? Вантажівки та “далекобійні” відпадають: їх дуже часто “перевіряють” охочі до хабарів інспектори, а в нас не дуже “зручний” вантаж. Цієї машини потрібно негайно здихатись”.
Шнейдер подивився вперед, у вітрове скло. Вони почали спускатися з пагорба, і було видно як дорога попереду спускається долу, а потім знову підіймається вгору. Машин на дорозі майже не було і він помітив вдалині невелику червону цятку на узбіччі.
“На патруль ДАІ не схоже. А втім, про всяк випадок, треба підготуватись”, — подумав він.
— Рой, біля тієї машини їдь акуратніше, — Шнейдер показав напрям водієві.
Той ствердно кивнув.
Червона цятка ставала дедалі більшою і через кілька хвилин можна вже було роздивитись червоний фургон марки “Фольксваген” та каністру біля дороги.
— Мабуть, бензин скінчився, — висловив припущення Рой.
— Так, — погодився керівник групи і знову схилився до мапи. Але через секунду він підняв голову і швидко наказав. — Зупинись біля нього. Всім поки що сидіти в машині. Ми з Роєм побалакаємо з екіпажем “Фольксвагена”.
Фургончик зупинився позаду червоної машини. До них підбіг невеличкий вусатий чоловічок.
— У вас бензину не буде літрів п’ять? Не розрахував трохи — до заправки кілометрів десять не дотягнув.
— Треба друг другу допомагати. Думаю, що трохи бензину знайдемо, — відповів Шнейдер і повернувся до Роя. — Петре, займись!
— Зараз, — відгукнувся Рой і пішов до фургончика.
— А ви звідки та куди їдете? — запитав Шнейдер чоловіка.
— Та мене всі по цій трасі знають, — з готовністю підхопив розмову той. — Декілька

читати