Завантажити

підслуховування не схожий. Здається, це щось схоже на радіомаячок. Але як би там не було, на заправці прикріпимо його до іншої машини.
Їм щастило: біля заправки стояв схожий фургончик. Рой підійшов до водія і почав звичайну шоферську розмову. Виявилось, що цей фургончик їде саме до Одеси. Шнейдер власноруч причепив детектора до машини балакучого водія.
“Краще і бути не може“, — подумав він. “Навіть напрям — до Одеси — нам підходить. Але, на всяк випадок, нашого фургончика треба негайно поміняти“.
;
;
/*-------------------------------------36----------------------------------*/
;
Зв’язані хлопці просто лежали у салоні. За ними весь час хтось доглядав. Кожний черговий мав наказ: якщо хтось почне прокидатись, то треба негайно вколоти снодійне. Крім того, кожен із групи повинен був час від часу придивлятись до хлопців на випадок допомоги черговому.
За нещодавніми дуже бурхливими подіями з псевдоміліціонерами черговий не помітив, що Вадим прийшов до тями.
Свідомість до нього поверталась повільно і він не поспішав відкривати очі. За відомими ознаками Вадик відчував, що він у машині і його кудись везуть. Йому пригадалось останнє, що встиг запам’ятати: “Нас захопили. Напевне, усі хлопці тут, поруч. Цілком ймовірно, що нас вивозять за кордон.“
Сашко, який лежав поруч з ним, поворухнувся й відкрив очі. Він дивився навколо себе і не міг зрозуміти, де він і куди його та хлопців везуть. Черговий помітив це.
— Один із них прокинувся, — доповів він на англійській мові.
— Шприц, — також англійською коротко розпорядився Шнейдер.
Черговий швидко виконав наказ і Сашко знову заснув. Вадим зрозумів, що прокидатись небезпечно: “Мабуть, вони хочуть тримати нас сонними аж доки ми не прибудемо туди, куди вони нас везуть“.
Його роздуми перервав голос з радіоприймача: “Шановні панове водії. Служба ДАІ терміново повідомляє, що озброєна банда напала на пост міліції. Вбито двоє міліціонерів та декількох бандитів. Іншим вдалось втекти. До уваги усіх водіїв на трасі Кіровоград-Миколаїв. Прохання повідомляти про всі помічені білі “Славути“ та зелені “Таврії“.
— Не пощастило нашим, — спокійно сказав Шнейдер. — Однак вони не дітлахи і додому доберуться.
Він трохи помовчав, а потім продовжив:
— Не на нашу користь два моменти: перше, ми втратили прикриття, а друге — мурашник розворушено, а це може завадити виконанню нашого завдання: доки ми не виїдемо з цього району зайві перевірки на дорогах нам забезпечені.
Тим часом Вадим напружено думав.
“А що, коли спробувати відтворити вплив в умовах фізичного сну?“ — раптом подумав він. “ А це добра ідея… Варто спробувати“.
Він зосередився. І уявив собі, що піднявся під стелю фургончика. Одразу стало на душі тепліше.
“Вплив відчувається. Але дуже слабкий.“
“Виявляється, що у стані сну він працює.“
“Тобто на фізичному рівні нічого зробити не можна.“
“Але можна спробувати вплинути на вартових.”
“А потім знову спати та чекати?”
“Треба з’ясувати напрям поїздки.”
“Потрібна інформація повинна бути у вартового.”
“Спокійно хлопче. Не лякайся. Просто так треба. Подумки передай куди нас везуть?”
“На місце авіакатастрофи.”
“Якої авіакатастрофи?”
“Наш літак розбився в Україні при заході на посадку.”
“Чому нас туди везуть?”
“Вас необхідно негайно переправити до США.”
“Забудь про цю розмову.”
“О.К.”
“Комусь у Штатах потрібний наш вплив.”
“То, може варто попасти туди та самим на усе подивитись?”
Вадим стомився находитись у одній позі і поворухнувся. Черговий цього разу не схибив і негайно вколов йому дозу снодійного. Перед тим як заснути Вадим встиг подумати, що вплив і зв’язок між ними можливий не тільки “хрестом”, але й по нитці. І останньою майнула думка: “Треба спробувати вплинути через якійсь екран…“
;
;
/*-------------------------------------37----------------------------------*/
;
Мемуне сидів у своєму кабінеті та напружено думав. Щойно йому передали повідомлення про радіопопередження водіям на автошляху і перебіг подій з американцями.
“Машина знову повернула на південь… Це було б дуже добре, якби ми отримали повідомлення від групи перехвату, що це сталось завдяки їхнім діям… До речі, група перехвату складалась всього з двох агентів. І саме я віддав наказ негайно діяти. Так, негайно. Як би там не було далі, але надважливість справи та нестача часу зробили своє. Зараз мені потрібна точна картина подій.”
Він не витримав і натиснув кнопку зв’язку:
— Є хоч якісь повідомлення з України?
— Ні. Нічого, — пролунала ввічлива відповідь з гучномовця.
“Нервую”, — подумав він. — “І не дивно. Можливо ще на стадії пошуків потрібно було насичувати нашими агентами всю територію країни: справа була варта того. А ми хотіли вирішити все разом в Маріуполі...”
Він піднявся з крісла та почав ходити по кабінету: так йому легше думалось.
“Через дві години відбудеться зустріч з прем’єр-міністром щодо ходу виконання цього завдання.”
Він подивився на

читати