Завантажити

Дабр? паж?лавать в Саєдінь?нниє Шт?ти Амєрікі, — безвиразно переклав той.
Анатолій досить добре знав російську мову, але ніяким чином не збирався принижувати своєї гідності, тому і не звернув ніякої уваги на таку “дрібничку”. Він пригадав, як його завжди дратувало, коли українські офіційні особи переходили на мову закомплексованих на своїй великодержавності московських журналістів, які, беручи інтерв’ю в Україні, навіть не перепрошували і одразу починали звертатись по-московськи.
Крім того, це невеличке непорозуміння з самого початку поставило його в позицію заздалегідь ображеного, що потім також, при нагоді, можна буде використати.
— Якщо я правильно зрозумів, я знаходжусь у Сполучених Штатах Америки, — спокійно українською промовив Анатолій, сів в запропоноване крісло і також подивився на перекладача.
Той дивився на хлопця і мовчав. Годріч повернувся до нього.
— Проблеми з перекладом? — суворо спитав він.
— Він розмовляє не на російській, сер.
Анатолій спокійно дивився на американців, переводячи погляд з одного на другого.
— Ви вільні, — звернувся до перекладача Годріч.
Він натиснув кнопку.
— Негайно фахівця з української мови із навичками стенографії до мене! — нервово було віддано наказ.
Неприємний перекладач вийшов.
— Ви розмовляєте англійською? — про всяк випадок запитав Годріч.
— Так, але моя англійська дуже погана, — повільно, чітко вимовляючи кожне слово відповів Анатолій.
— Гадаю, що ви все ж таки знаєте російську. Ваша країна…
— Моя країна, здається, незалежна. І якщо ми торкнулись питання мови, то на мою думку, незалежна саме від Московії.
— Ви любите свою країну…
— Можна вважати що так.
Годріч люб’язно посміхнувся, але його дуже не задовольнив початок розмови, починав дратувати повільний темп допиту, при якому ініціатива, здавалось, переходила до його співбесідника, дратували також і його незрозумілі відповіді.
“Коли ж прийде перекладач? Цей хлопець щось дуже спокійний. Можливо я помилився і він є лідером групи? Але мені треба поспішати: за своїм статусом я не зможу довго тримати справу під своїм контролем. Президент може передати її до ЦРУ”. — подумав він і сказав:
— Якась непевна відповідь…
Анатолій з цікавістю подивився на нього.
— Якщо вас дуже цікавить розгорнута відповідь на це питання, то я залюбки…
— Ні, ні, не треба… Краще ось що. Скажіть відверто, отой фокус з виборами… Як ви це зробили?
— На відміну від вас, я на одне питання відповідь вже знаю: незаконний фокус з викраденням чотирьох чоловік з суверенної країни та перекиданням їх сюди — це ваших рук справа. Як це розуміти?
— Розуміти треба так: не як, а чому, — Годрічу сподобалась власна відповідь. Він навмисне не зреагував на адресоване йому запитання: це справа дуже поганих слідчих, які підкреслюють дрібниці, а потім дивуються, що піддослідні замикаються в собі та не довіряють їм.
— Тоді чому нас викрадено та фактично заарештовано? Де мої товариші?
— Звичайно, можна погодитися з тим, що вас доставили сюди дещо незвичним образом. Але цього вимагали обставини.
Годріч навмисне зайняв позицію виправдання своїх дій: цим він намагався приспати пильність Анатолія.
— Можу засвідчити, — продовжив він, — що інші члени вашої групи здорові та знаходяться у пристойних умовах. Ви, гадаю, керівник групи…
— Кожен може вважати що захоче… А ваші слова про пристойні умови для мене є просто словами…
Відчинились двері і до кабінету ввійшла гарненька жінка.
— Перекладач, сер.
— Будь ласка, проходьте та сідайте, — показав їй місце Годріч.
Вона сіла на стілець і подивилась на начальника.
Той посміхнувся і повторив своє привітання, ясно натякаючи на новий початок допиту.
— Вітаємо вас у Сполучених Штатах Америки, — з виразним американським акцентом переклала вона Анатолію повтор вітання Годріча.
— У найдемократичнішій країні світу, — підхопив Анатолій. — Яка дозволяє собі повчати жити інших та одночасно плює на всяку демократію, коли “цього вимагають обставини”.
— Нехай буде так. До речі, вже через декілька днів я вже не зможу гарантувати вам свого “демократичного” поводження: все залежить від результатів, конкретних результатів. Тому я повертаюсь до питання впливу на вибори. Був такий вплив, чи ні?
Толик подивився на допитуючого.
— Важко заперечувати факт — ми всі читали газети... — він вирішив триматися видачі правдивої, але дозованої інформації: “Зараз головне об’єднатися з хлопцями. А там — побачимо. А цікаво: він випадково вжив слово “вплив” чи ні?”
— Це нам відомо, ми також читаємо газети. А тепер, будь ласка, розкажіть в загальних рисах про механізм або принцип роботи цього впливу.
— Я не маю повноважень про що-небудь розповідати. Зрозумійте мене правильно: мені необхідно побачитись з товаришами. Певен, що кожен з них скаже вам те ж саме. Пропоную не гаяти часу і дати нам можливість порадитись, або зустрітися з вами усім чотирьом.
Оскільки Годрічу не вдалось

читати