Завантажити

бачили це на прикладі виборів у вашому місті.
Вадим пильно дивився на Годріча. Він майже не слухав того, він обдумував ситуацію: “Що йому відомо? Здається, що мене він допитує не першим. Може він встиг обробити якимось чином когось з наших? Чи відомі йому загальні принципи механізму впливу? Яка справжня мета приховується за словами цієї людини? Як вести себе далі? Може визнати авторство впливу? Тим більше, що їм, здається, дуже багато відомо... Але ж далі вони захочуть детальної інформації... Але поки що саме роботи впливу вони, зрозуміло, не знають. Це можна використати...”
— По-перше, я вам не вірю.
— Чому? — здивувався Годріч.
— На початку допиту ви запитали мене чи я не президент вашої країни. Ви, здається, і досі не розумієте, що відтоді як один з ваших президентів займався сексуальними пустощами з практиканткою і збрехав під присягою, а суспільна думка вашої же країни з цим практично погодилась, жоден розумний чоловік в світі не вірить офіційним представникам вашої країни. Я вже не говорю про підроблені звіти ваших так званих бізнесменів...
— Що ж це так. Але я представляю спеціальні офіційні органи і працюю з достовірною інформацією. Цілком погоджуюсь з вами, що імідж нашої країни постраждав внаслідок відомих вам подій, але, в якості офіційної особи, я повинен виконувати відповідні інструкції. Певен, що ви мене добре розумієте. Отже ми зупинились на виборчому впливі...
— Припустимо, що мені, як і усім, дещо відомо про цей так званий вплив... — Вадим пильно подивився в очі Годріча. — Наприклад, кожний аналітик з тих виборних подій міг зробити такий же самий висновок як і ви. А ми, до вашого відома, займались і аналітичною діяльністю...
— Припускати нічого не будемо. Вплив існує. І нам з вами це дуже добре відомо. А втім, прошу, продовжуйте.
Годріч говорив спокійно, але в душі він зрадів: “І цей не проти поторгуватись. Він вважає, що визнає дещо. А я вважаю інакше.”
— Повернемось до етичної та правової сторони питання поводження з нами...
— Я поважаю вашу думку, але не погоджусь з вами, — Годріч лагідно перебив Вадима. — Повторюю ще раз: масштаб терористичних дій, особливо підкреслюю, міжнародних терористичних дій і у просторі і у часі, вимагає, підкреслюю, негайно вимагає рішучої та швидкої відповіді. Невже ви спокійно будете отримувати інформацію про тисячі, десятки, сотні тисяч людських смертей, твердо знаючи, що могли їм запобігти? Зберегти життя людям: батькам, дітям. Усім невинним жертвам тероризму.
Він подивився як Вадим сприйняв його слова і продовжив.
— Певен, що всі ви небайдужі до проявів несправедливості. Власне, ви самі це підтвердили рішучим втручанням до ходу виборів. Зрозумійте, ми поділяємо ваше відношення до вашої же влади — нам відомо дуже багато...
Вадик мовчки дивився на співбесідника: здоровий глузд у його словах був.
— Щодо тероризму, — Вадим подивився в очі Годрічу і продовжив тоном вчителя, який роз’яснює прості речі учню. — Можу майже повторити — ви з усіх сил, усіма засобами намагаєтесь довести світові, що тільки уряд вашої країни може визначати сам термін тероризму та назначати відповідальних за терористичні напади. Кому–кому, а вам, розвіднику, дуже добре відомо, що перед нападом на Афганістан уряд США звинуватив одного арабського мільйонера в організації терористичного акту на території вашої країни. Численні закордонні та місцеві “радники” буквально нацьковували керівництво США на цю бідну країну. Офіційним приводом для розв’язування локальної війни стала відмова релігійного афганського уряду видати США цю людину: вони цілком справедливо вимагали навести докази її вини. А після закінчення бойових дій, вся юридична машина США розписалась у неспроможності довести фактичну причину нападу на суверенну державу. Світ виявився свідком імперської політики роздратованої наддержави. І, хоча справедливу реакцію на ці події було вчасно приглушено, певен, що в дипломатичних кулуарах знаходилось багато таких, хто глузував з методів військової дипломатії США, посипаючи солі на рану дипломатів аналогіями про роздратованість бульдога, якого нацькували не на того ворога...
— Однак факт залишається фактом. Напад одинадцятого вересня був. І саме терористичний напад.
— А хтось задавав собі старе-престаре питання? Кому це було вигідно?
Годріч зацікавився і вирішив трохи відійти від теми допиту. Він відчув, що його співбесідник має свою думку на ці події і вирішив повести себе у стилі Карнегі.
;
;
/*Карнегі Дейл (1888-1955) — автор книги “Як здобувати друзів та впливати на людей”.*/
;
— Цікаво, а яка ваша версія?
— Версія, яка базується на наявній інформації. Перше. Не було ніяких терористів...
— То може і терористичного нападу не було?
— В загальному контексті подій — напад, звичайно, був. Але не було ніяких терористів в кабінах літаків — льотчики самі спрямували свої літаки на відповідні об’єкти... В салонах літаків були обмануті люди, які навіть примушували пасажирів дзвонити по мобільних телефонах про

читати