Завантажити

жизни, а не вечному забвению. И, слава тебе, Любовь!

Gratia Plena
"І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові" (Об`явлення 14:6). Мить часу, про яку тут каже Одкровення Івана Богослова, не кожен із нас відчує, - політ Ангола останнього благовістя все ж неодмінно застане хтось із тих, хто знав автора цих рядків, його друзів, нащадків. Є таємниці, які не розкрити жодному щонайтренованішому з людських мізків, і є миті, які пережити нам не тут. Однак слова, сказані в вічність із вічності, промовлені Богом заради тебе і мене, все ж таки зафіксовані, і їх можна читати ще тут і зараз: «І він (тобто Ангол, - В.К.) говорив гучним голосом: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!» - так продовжує наступний вірш Біблії. Скажіть, хто, і чому, і за які заслуги, і Кому має вклонитися? Приблизно так запитує себе нині душа інтелектуала (а є вона в нього незалежно від бажання чи ні усвідомлювати її існування). Але хоч Священне Писання безліч разів і відповідає на всі ці питання, де гарантія, що ми його читаємо, а прочитавши – розуміємо істину?
Ісус Христос, якого ми пригадуємо в цей день, не випадково якось наполягав, що для розуміння істини ми маємо стати, мов діти малі. І коли Його адепти-апостоли намагалися не допускати дітей до свого Вчителя, щоб дітки не відбирали дорогоцінного часу в дорослих, які денно й нощно напружували мізки, щоб збагнути, чого ж зрештою хоче Бог – від людства загалом і від них самих зокрема, - Ісус розрубав той гордіїв вузол вічними словами: «Пустіть дітей до Мене. Бо їхнє Царство Небесне». Дивне зауваження від Бога, Який став людиною, щоб порозумітися з нами на рівні Друга, а не Начальника Життя з-за Небес. Та коли Христос, перемучений кривавим плачем за долю кожного з нас в ночі Гетсиманського саду, осміяний гебрейською слиною просто в обличчя на судилищі Сінедріону, розтерзаний римськимим кістяним бичем на подвір`ї Преторії, проколотий цвяхами і терновим віттям, на хресті Голготи вистраждав нашу свободу бути вільними від гріха і прокляття, переможно промовив «Звершилось», а потім віддав свого людського духа, щоб знову по третім дні після Пасхи з`явитися в тілі, Він, Син Божий, не тільки викупив кожного віруючого в нього до безсмертя поруч із ним у Небесній Країні вічного відпочинку, однак і довів, Хто Він – Безсмертний, від початку всіх часів Сущий, Президент Небес, а відтак і всього всесвіту.
У той період часу, який згадують сьогодні священики, про прихід Помазанця Спаса (Месії Єгошуа) лише мріяли. Існувало, щоправда, біля 270 опосередкованих і 60 безпосередніх пророцтв про Ісуса Назорея у Священному Письмі гебреїв, але такими – пророцтвами – всі ці записи стануть тільки після Воскресіння Ісуса з мертвих, – після доведення їх істинності, чинности. Доти, як і досі, люди народжувалися лише від сімені чоловіка (мужчини). І на древнє пророцтво з третьої глави книги Буття ніхто не звертав уваги. Власне, гебреї і не вважали те місце Священного Письма за якесь пророцтво. А там, між іншим, записані дуже цікаві і мало не божевільні (для людини зі здоровим глуздом) за змістом слова: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її» (Буття 3:15). Що в цьому вірші Бог звертався до сатани, змія-спокусника людства, і що під «жінкою» мались на увазі нащадки первородиці – Єви, було зрозуміло багатьом. А ось народження потомства від насіння жінки – це місце сприймалося небільш як красивий літературний зворот(описка виключалася, занадто вже старанними були масорети-перепищики), тому що ніколи такого народження в історії не бувало. Втім, був час, якщо це можна назвати часом, коли не існувало взагалі нічого – але зараз тепер усе це є, й однак ані тоді, ані зараз нікому (крім дуже сильно психічно хворому – тобто людині, що перебуває «даймоніксоменоу» - у полоні злих духів) й у голову не прийде засумніватися в тому, що світ навколо нас існує. Однак одна людина все-таки народилася від насіння жінки. Цією жінкою є галілеянка Марія, а цією людиною є Ісус Христос...
Що буде, якщо зараз пригадати цифру 7, а потім помножити на 2? У кожного з вас своє розуміння щодо подальших математичних розрахунків. Але мені ця вправа нагадує вірш із Книги пророка Ісаї 7:14: «Тому Господь Сам дасть вам знака:Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім`я Йому: Еммануїл». З моменту запису цього вірша поетом Ісаєю до епізоду людської історії, описаного істориком Лукою в однойменній Євангелії минуло кілька сторіч. Однак за весь той час мало для кого вираз «Еммануїл» (Імману-Ель, «З нами Бог») асоціювався з чудовою обітницею Творця світів особисто прийти до найкращого зі створеного Ним, людини, аби... повечеряти з нею. Марія знала лише, що вона Марія, і що її дуже престаріла родичка, проте, носить під серцем дитинку вже шостий місяць, коли в Назарет прибув Ангол Гавриїл і, назвавши її

читати