Завантажити

Пасху пішим ходом туди, де, само собою, як кажуть сусіди, без прикладення будь-яких зусиль, зі шматком чомусь святого пасхального яєчка в нас увійде покращення згори (з чого б це?) – і задобрений жертвою, Бог буде добрий до нас – і завтра, у вечір по Пасці, коли ми з уявними друзями налигаємося міцного наркотика на ймення алкоголь, і туди далі, аж до наступної Пасхи.
Коли, втомлені від безперервного шмагання в повітрі лютим батогом із заплетеними в нього кістками (бо це виснажує і наші душі), оплакані щедро симпатиками чи просто вкинуті в яму недругами, які раптом стали вмить нашими друзями (бо народний поголос каже, що не можна говорити лихого про покійника, - чи можна – про живого чоловіка й живу жінку?), ми нарешті відправимося до самої серцевини пекла, всім стоячим при могилі священик розкаже солодку для продовжуючих уперто й несамовито грішити брехню про „хай буде йому Царство Небесне” (але ж він чи вона не шукав цього Царства за життя!). Ніхто не перебуває там, куди пішла душа, однак всі так гарно усвідомлюють конечність своїх тіл, там, над ямою, що мимохідь приходить дивна віра і ще одна мрія – слабкий і навчений самим собою і своїм характером та оточенням, я тут робитиму що завгодно, а потім все одно отримаю Царство Небесне (чому б це?). Однак якби хоч хтось, із тримаючих римський батіг цієї миті, міг піти туди, а потім вернутись, він розказав би, що сталося з твоєю душею, цинічний сучаснику-римлянине, насправді. Але ми, відвернувшись від ями, відправляємося на свято життя, розпинати.
„Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх; вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх...” – кричить і кричить вустами пророка Ісаї Христос. І повсякчасно слухаючи стенання Сина, Бог Отець продовжує: „Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі. Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров?ю...”. Все. Скінчились надії! Все, здається, коло навіки замкнулось! І сувора правда від атеїстів – помер і закопали, а далі – темрява! – раптом починає ставати для тебе і мене, убивце Христа, єдиною правдою. Та ось, як кинутий у нічному небі погляд на яскраву падаючу комету, Бог, люблячий Бог, Творець твоїх і моїх ДНК гука і гука: „Умийтесь, очистите себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!” А як перестати, коли нічого з цього робити ми, Боже не можемо, коли, Боже, ми вважаємо, що Ти занадто простий Бог! От якби Бог для деяких з нас прийшов у наймодніших туфлях, взяв текіли, і, розбавивши мовчанку непристойними жартами слів, а потім сказавши фразу, яку не чували ще від жодного з письменників (або нам так здалося)! Якби Ти простягнув зараз же пачку банкнот, паралельно додавши кожному з нас літ хоча би по триста і навскидку вилікувавши всі наші хвороби на цей період! О, якби Ти (Ти ж усемогутній) ще переписав свої нудні „завіти” - ну, для початку хоча би дозволив мати по кілька дружин плюс мінус гомосексуалізм і трасвеститство, - о, залюбки б ми повірили в такого бога. Але істинний Бог - святий, Він відокремлений від усякого гріха і нечистоти, від усякого неправдомовства, і від усякої неправди. Він не стане поруч із нами, щоб бичувати власного ж Сина, Якого Він же й послав, аби викупити кожен наш гріх наперед – щоб заплатити безцінну ціну за кожен із наших ударів батогом в Його тіло. І тому Він просто без викрутасів говорить: „Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!” І якщо нам все-таки не зрозуміло, як саме таке можливе, то і це передбачивши (всі наші сумніви!), „Прийдіть, і будемо правуватися, - говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, - стануть білі, мов сніг:якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть білі мов вовна вони!»
Тільки Той, Хто створив усе, здатен на таке правування, на таку нелогічну вічну любов до свого творива. Бо Творець так полюбив світ, що послав Сина Свого Єдиного, щоб спасти світ. Прийди до Христа, ти можеш попросити у Нього пробачення просто зараз – Він чекає цього. Не соромся (грішити ж нам не соромно!). І батіг нарешті вислизне сам з твоїх рук.

Dивний вибір Тоні
Щодня, так вже ми створені, ми робимо якийсь вибір. Ми вибираємо поворот ліворуч чи праворуч, кулькову ручку з синьою чи, навпаки, червоною пастою, м`ясо або овочі, добро або зло, зрештою, коли виходимо з церкви, ми раптом помічаємо поруч незмінно: блондинку, шатенку, руду чи чи брюнетку. Деяким людям до тисячі разів на день доводиться робити свій вибір, іншим вибирати доводиться на порядок менше Але, хоч-не-хоч, сьогодні вам доведеться зробити принаймні кілька виборів. Одні з них незначні, автоматичні й малопомітні – інші, як наприклад, вуз, у якому навчатись, чи місце де жити, дуже суттєво впливають на все подальше життя кожного з нас...
Тоні народився в Лондоні в 1969 році. Деякі з вас також народилися в цей самий рік. Інші, поглянувши на фото, раптом знайдуть в Тоні спільні з собою риси. Взагалі це людина, яка нічим не відрізняється від інших людей –

читати