Завантажити

чомусь «благодатною», повідомив: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Луки 1:30-33). І царюванню Його немає кінця. Відтоді, від днів земного служіння благодать зійшла на цю землю – і стали ставатися дивні речі, навіть далеко за межами Єрусалиму і формальних кордонів престолу Давидового, - причому, із дуже багатьма людьми в усьому світі, з тих, хто довірив своє життя не сліпому жеребу долі, беззмістовному триванню на цій землі, а Ісусу Христу – Президенту всіх земних і неземних президентів в усякій із вічностей. Але Марія, як і кожна жінка, запитала, як зможе вона народити, не бувши із чоловіком. Тоді Ангол пояснив, як це мається стати, додавши головне, що ми можемо пам`ятати в будь-якій із життєвих ситуацій: «Бо для Бога нема неможливої жадної речі!» Цього Марії, на відміну від більшості попередніх і всіх наступних марій і немарій, було достатньо. Марія повністю довірилася Богові (а життєвий момент був для неї вельми серйозний – зачаття без чоловіка могло перекреслити все її життя вмить ока), і Марія сказала слова, які так рідко (іноді – тільки аж у ситуації повного розпачу) можуть повторити мої любі сучасниці: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» Отакої! Це і є віра. У Бога. Це навіть більш переконливо, ніж відоме старозавітнє зобов`язання, здається, Йозея Нуненка (Єгошуї Навина): «Ви там собі, як вам заманеться, а я і дім мій будемо служити Господу!» Це і є справжня, чиста любов – довіритися Творцеві всілякої любові на цій землі, щоб потім... народити Любов. Це – ваше свято, любі мої дівчата, воно – Благовіщення – набагато більш ваше, ніж... навіть 8 Березня. Тому що в цей день ви маєте відчути себе Маріями – тобто Євами – тобто доньками Самого Бога (і рідними сестрами Самого Спаса)! А Сдом (Содом) та Амора (Гомора) тілесної та духовної розпусти нинішнього розбщеного віку най оминуть тебе, мій любий сучаснику, хай, як торнадо, пройдуть десь собі боком!
До речі, те, що знайшла тоді звичайна дівчина Марія у Бога – «благодать» або «карі», - то не просто благодать, а в ретельнішому значенні «ласка Божа з дарами». І в світлі цієї Божої ласки, з дарами, якими Бог рясно обсипав кожного з нас (від уміння розрізняти звук до змоги чувати присмак ледь пломеніючого відтінку слова, від здібності описати теорію відносності до вміння виплекати-таки клон вівці Доллі),то грішачи, то каючись, триває життя людей аж до цієї миті(і навіть далі).

Льос
«Судья, огласите, пожалуйста, приговор!» - бросаем мы иногда продавцу на кассе, направляясь к выходу из супермаркета. И хорошо, если карманы набиты деньгами, - о, тогда мы просто набоковской бабочкой выпорхиваем из маркета – пей, веселись душа, танцуй дальше свой серебристый танец, человеческое легкомыслие! Но что, если вдруг ты услышишь «приговор», а суммы в кармане окажется недостаточно для оплаты, что, если рядом не окажется верного друга, способного уплатить за тебя цену, что, наконец, если желая приобресть всего лишь бутылку обычной негазированной воды, вдруг у кассы окажется, что ты не в состоянии заплатить даже за гэто? Тогда ты внезапно осознаешь: отныне твоя жизнь стала неуклонно катится к закату. Таково начало смерти.
В самом первом из дошедших к нам в письменных источниках рассказе о приговоре написано следующее: «Человеку Он сказал: «Раз послушался ты своей жены и поел дерева, о котором Я повелел тебе, сказав: не ешь его, проклята земля из-за тебя (обратите внимание: не из-за Евы, но из-за неответственного поступка Адама! – В.К.); в страданиях будешь ты есть ее все дни твоей жизни, и тернии, и волчец будут родить тебе, и будешь ты есть полевую траву! В поте лица своего ты будешь есть хлеб – пока не вернешься в землю, ибо из не ты взят, ибо прах ты, и в прах ты вернешься!» И назвал человек имя своей жены Хава, потому что она стала матерью всех живущих...» (Бытие (Брейшит) 3:17-20).
Лично меня, помимо некоего общего опечаливания, на самом деле очень сильно вдохновляет к жизни сие место Священного Писания: во-первых, из-за осознания моего сугубо химического родства с прахом земным, во-вторых, потому что здесь человек (Адом-Адам), после столь казалось бы трагического эпизода в жизни всего человечества, впервые являет мужское мужество – он не ропщет, но называет свою жену, из-за подстрекательств которой только что человечество стало грешным, проклятым и обреченным на физическую смерть, Хавой – т. е. Жизнью, и матерью всех живущих. О, это было великое обетование, актуальное также для каждого из нас – жить мучительной жизнью в этом мире, чтобы обрести путевку в Небесный Кнаан. «Го, гэто льос!» - радостно воскликнул бы беларус, имея в виду судьбу. И конечно, мы, потомки Хавы Живущей, принявшие в сердце Христа, имеем на такой небесный удел полное право.
...Многие века спустя, в один из самых

читати