Завантажити

Дорога до Займища
Думаю, якщо кожен із тих, хто може зараз читати це, достатньо відвертий перед самим собою і не перебуває в стані граничного сп`яніння (байдуже, під дією токсинів хімічного походження чи психологічних), то визнає: найголовнішим для кожного з нас, людей, є вияснити, в чому полягає сенс нашого життя як такий (пощо ми живемо?), і тільки від такої відправної точки ми, зрештою, свідомо чи ні «танцюємо»...
Зізнаюся чесно: я не належу до тих клоунів, які гадають, нібито людина – це одна з вдалих ксерокопій колишньої мавпи чи копія минуложиттєвої собачки, а чи павучка – занадто багато талантів у нас (як визначають вчені, в найсереднішого з людей – до 500-700 різних вроджених здібностей), щоб пояснити це чимось іншим, ніж тим, що ми є ксерокопіями (достатньо тьмяними, але все ж і з достатньою ясністю до кінцевого прояснення наших образів) якраз Вседержителя Бога, Який біля 6000 років тому створив цю вселенну.
Такого сповідання я дотримувався не завжди (нам властиво постійно шукати і навіть вимагати особистісної свободи, аж до внутрішньої анархії – і цим я також займався десятки років). Однак із раннього дитинства відчуття того, що не все кінечно на цій землі, що є якась причина мого існування (і батька та матері, і їхніх батьків), що не все так просто, як пояснюють учені-біологи, незмінно переслідувало мене. Свідомо та ні, весь час я намагався з`ясувати, що відбувається (чому я живу?) і чому все відбувається так, а не інакше. У кожної людини, в незалежності від її освіченості, природно (як і сама природа, в якій існують достатньо чіткі і гармонійні закономірності) існує якесь дивне відчуття – бітьківщини, причетності до землі, на якій мешкаєш і залежності подій з тобою від подій, що відбуваються на ній. Це відчуття зазвичай описують цілою парадигмою різних за відтінками, але однаковими в цілому за сенсом слів – патріотизм, націоналізм, любов до маленької вітчизни, до найближчих географічних та соціальних обставин, що оточують тебе – любов чи в більш примітивному варіанті відчуттів – усвідомлення залежності від цих факторів.
Хоча наше життя відбувається з нами і лише з нами тепер і зараз, не можна сказати, що ми можемо бути абсолютно вільні від обставин належності тій батьківщині, яку сповідуєш – я шукав колись повної свободи, і свободи від всього, навіть від подібних термінів, як «батьківщина», і побачив, що знайти таку виключну й абсолютну свободу – неможливо. Проблема в тому, що абсолютної свободи, якої людина може внутрішньо прагнути, бажаючи звільнитись лише від конкретної нинішньої низки обставин, не існує. Коли ми незалежні від Росії, ми залежні від України, коли незалежні від України, залежні від Ізраїлю чи Сполучених Штатів, в яких ми мешкаємо або про які мріємо. Бувши незалежні від Колі чи Олі, ми залежні від Тані чи Сані, коли незалежні від них – залежні і невільні в тому, що мусимо весь час мріяти про свою особу чи про якийсь інший предмет. Незалежність від розвантажування вагонів не звільняє від інших залежностей від інших, будь-яких, справ – якщо ми не робимо нічого, то й тоді потрапляємо в залежність -- від власної ліні.
Усі процеси, перепетії, закони і природа всіляких речей, що коли б то не було відбувалися (і відбуваються тепер з нами) конкретно описані в Священному Писанні (якщо не вельми гуманний, як передають історики, Йосип Сталін скрушно зауважив колись Хрущову, що ніхто не давав права Демьяну Бєдному знущатися над Священним Писанням, думаю, не буде зайвим і теперішньому скептику прислухатися до того, перед чим трепетав безбожний пролетарський вождь, – до Слова Божого і довіритися авторитетності цього джерела). У цьому я мав можливість особисто переконатися, за останні п`ять років десять разів прочитавши всю Біблію і ще дванадцять – Новий Заповіт. Порівнявши низку перекладів, я не знайшов суттєвих смислових невідповідностей у всіх них, більше того, поступово я почав розуміти те, що не міг збагнути віддавна: що, зрештою, відбувається з людьми і народами і чому це відбувається.
Слово «Україна» для мене завжди було сповнене великого сенсу. Тепер я розумію, що справа не в тому, що я жовто-блакитний фанатик. Від перших людей Адама і Єви (над якими в останні сторіччя представники модерної культури звикли в кращому випадку підсміюватися, - а ці два нащі пращури, повірте, не заслуговують на таке ставлення) людина знає (здогадується про) свою Вітчизну і повсякчас відчуває бажання любити її – такою Україною для Адама і Єви був Едем, для Ноя – світ тверді, на який досі ніколи не йшов дощ, а куди тепер вертався його велетенських розмірів човен, для Аврагама – Обіцяний Край Палестина, Ханаан, про який у снах і відчуттях повідав йому Бог. Для Ісуса Навина – земля, яку він розвідав, де він не народжувався, але яку все-таки мав посісти його народ; для апостолів і всіх подальших адептів Ісуса Христа – то був світ, у якому вони мали прожити ще кілька років до смерти, щоб переселитися зрештою до Нового Єрусалиму, Небесного Кнаану. Такий Край є більшим, ніж аналогії, слова про любов до

читати