Завантажити

самі перевірити не в змозі, змушені довірятися тим чи іншим свідкам, які часто відсутні. Наприклад, на попередніх виборах було оприлюднено досить грунтовні нотатки про сумнів щодо втечі батька Ющенка, Андрія, з німецького полону у Другій світовій. І це справді важко перевірити. Принаймні дві людини, крім прибічників президента, можуть сміливо вірити в це – Григорій Тимофійович Залюбовський, якому було у війну 5 чи 6 років і я, якому він це розповів. Але такий фарт далеко не у відношенні до всіх менш і більш значущих фактів історії) – ми можемо виступити в ролі істориків і самі, порівнюючи різні газетні свідчення і ймовірність правдивості тих, хто повідомляє їх.
Постає логічне запитання: чи вправі ми зараз розірвати заповіт з Богом, який неодноразово відновлювався і перезаключався з Богом батьками нашої нації, бо, мовляв, заповіт несучасний і ми хочемо жити, як нам заманеться. Скажу зі скорботою: багато-хто з нас і з наших можновладців саме так і робить – плює на заповіді Христові. Але Бог – не тиран – він створив людей свобідними вибрати правильне зайняття або ні – при цьому слід лише пам`ятати, що коли ми не вибираємо благословення, то автоматично (золотої серединки не існує) вибираємо прокляття – свою і наших нащадків смерть – ще навіть і на цій землі. У 11 розділі П`ятої книги Мойсея чітко подана Божа передумова найпершого з завітів із цілим народом, які заключив Бог на Синаї: «Ось, сьогодні я даю перед вами благословення і прокляття: благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні (10 заповідей – для нас, плюс ще деякі інші настанови – іудеям-нехристиянам, В.К.), і прокляття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збочите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими богами, яких ви не знали» (26-28 вірші). (Дуже важливо підкреслити спеціально для сучасної людини: вислів «Бога свого» жодним чином не означає якогось внутрішнього бога, якого з успіхом намагаються сьогодні культивувати в собі мільйони інтелектуалів, одурманені відчуттям власних сепаратизму і значущості. Скажу прямо: якщо ми не маємо жодної влади над власним життям, то про якого суто свого бога, тобто собою вигаданого, може йти мова? По-моєму, ця «тема» - дуже невдячна й з нею варто «зав`язати»). Є в Біблії іще одне дуже важливе «сьогодні»: «Сьогодні, коли Мій голос почуєте, не зробіть заскорублими ваші серця», - каже і каже Ісус. Нехай те «сьогодні» настане сьогодні для тебе, друже. Для мене особисто ненормально вірити в щось лише на підставі емоцій чи душевної тяги (які теж в мені є). Я – передовсім логік. Логічно вибрати життя, відкинувши понти про свою особисту значущість – вона відносна лише настільки, наскільки Господь Бог дозволяє нам щоранку прокидатися і жити. Якби не Його воля, жодного з нас – нині пишущих і читаючих – просто не було б повік-віку. Якби не Його воля, в нашій державі судді ще й досі побивали б камінням за кожну провину і кривду, причинену ближньому згідно з уявленнями громади – а так, на Голготі, Христос поніс гріхи твої і мої, і ми маємо надію, і маємо благословення, і можемо змінити прокляття на благословення – якщо тільки зараз же покладемо негідного себе і свої попередні вчинки на плечі Самого Бога. Хай буде тому прославлений наш Господь Ісус Христос на вічні віки. Амінь!

Добра звістка
Пророк – раніше це був традиційно той, хто зобов`язувався переказувати (чи показувати своєю поведінкою) те, що хоче повідомити людям Cам Творець усесвіту – Пан над панами, Хто послав Сина Свого Ісуса Христа, щоб Той – о ні, не керував людською поведінкою, вигадуючи форми моралі, царствами, розтлумачуючи, який устрій найліпший, чоловіками і жінками на землі, вказуючи, з якого боку підходити до ліжка, але щоб Син став найкращим Другом для кожного, хто повірить у Нього і захоче стати Його другом. Так от. Якось ізраїльський пророк Єзекіїль записав на пергаменті: «Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини, а вона – повна кісток! І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: «Сину людський, чи оживуть оці кості?» А я відказав: «Господи Боже, - Ти знаєш!» І сказав Він мені: «Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось я введу у вас духа – і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас духа, - і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (Єзекіїль 37:1-6).
Знаєте, іноді здається, що неможливо без внутрішнього трепету читати ці слова, - неможливо пояснити, але відбувається щось при їх читанні, ніби ти перебуваєш на межі чи поза межами людських можливостей розуміти й відчувати. Ми можемо дуже багато чувати в цих словах Єзекіїля. Може, це відбувається тому, що для Бога один день як тисяча і тисяча літ як один день, і тому в цих словах кожне людське створіння здатне відчути і своє вчорашнє, теперішнє

читати