Завантажити

гімнастичними фізичними вправами. Павло тренувався там же. Три роки він зміцнював своє тіло – і ці зусилля були немарними. Савло, щоправда, так і не взяв участі ні в Пісідійських, ані в Олімпійських іграх. Він тренувався не для ігор. Він навчався робити правильні рухи для того ж, для чого робить це чимало людей і зараз – кожному з вас відомо, що навіть невеличка кількість гімнастичних вправ щоранку в розумних межах не дає людському духові залишитися притлумленим впродовж подальшого дня, який може виявитися нелегким. Закінчивши вправи – ще прославивши Господа міццю свого тіла - Павло брався до праці (він шив палатки) чи до улюблених розмірковувань над Словом Божим. Апостол чекав. Чого хоче від нього Бог? Яке змагання він має виграти? Якій біг здійснити, кого обмотати, - на якому з футбольних піль? І кому він мав віддати паса своєї віри в Ісуса? Чи достатньо тренований для цього колишній фарисей Савл? Чи стане міці, коли настануть випробування, чи, може, під час першої ж із проповідей, в тіло увіп`ється каміння, що смертоносними неживими комахами кинеться на нього з натовпу розлючених традиціоналістів, яким не потрібен живий Бог, яким ось уже цілі сторіччя достатньо чудової архітектури і буцімто правильно виконаних ритуалів? Становище апостола ускладнювалося тим, що не всі (а точніше - більшість) з християн, пам`ятаючи виявлену до них виняткову жорстокість за часів Павлого фарисейства, шукали з ним зустрічі. Крім того, від нього відмовилася батьківська родина, і навіть власна його дружина обрала товариство набагато чеснотніших людей, ніж цей лисіючий коротконогий філософ-спортсмен, що тепер, плачучи, молився Якомусь Спасителю світу, про якого в юдейському світі ніхто не хотів навіть чути – не те що визнавати Його за Месію пророцтв. Павло більше ні разу так і не побачив колись подарованої йому Богом дружини. Більше того: він не доторкнувся більше до жодної жінки у цьому світі. З більшістю однокурсників-фарисеїв він більше не обмінявся жодним приязним поглядом. Навіть більшість із нових друзів - тих, хто повірив в Голготську жертву Ісуса з розповідей інших апостолів - він побачиться лише на Небесах, коли, як Степан, Аврагам, Давид і мільйони інших, стане по правиці Христовій. А поки що, в постійних роздумах і в безперевних спортивних тренуваннях минало три роки добровільного Павлового вигнання біля міської межі Антіохії, міста всесвітньо відомих азійських розпусників і блудниць.
Та коли біля двору, якраз коли Павло робив чергову гімнастичну вправу, раптом з`явився Варнава, апостол язичників зрозумів: настав час великого футболу заради Христа. Якось, 59 р. по Р.Х., перебуваючи в Ефесі, він напише своїм друзям з Лакедемону: «Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж – щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немовби повітря б`ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1 Кор 9:24-27)...
Розповідають, що коли в околицях Риму та в далекій провінції Гиспанія зустрічали кривоногого єврея на ім`я Павло, то навіть у людей, неприязно налаштованих щодо християнської єресі, виникала повага до прудкого змагуна, – говорили, що Павло став кривоногим через те, що дуже багато ходив пішки – він пройшов усю Палестину, Азію, Грецію, частину Італії та інших земель, і дороги траплялися не завжди по-римському бездоганні. Інших, які так і не повірили, що Ісус Христос Бог, знімали капелюха перед дивакуватим філософом вже з іншої причини: не кожен в ті часи витримував жорстоку кару - бичування 39 ударами (били 39 разів, щоб не порушити Закону – не можна було вдарити понад 40 ударів, кати боялися, що Бог розгнівається, якщо, захопившись знущанням, вони раптом помиляться). Павла бичували так аж п`ять разів, і знаючі елліни не без гордощів за вподобувану ними гімнастику, казали, що Павло зміг вижити під час цих катувань тільки тому, що пройшов спортивний вишкіл і мав тепер дуже міцне тіло (щоправда, саме від таких бичувань викривлювався хребет і з часом починали деформуватися людські ноги). «Від євреїв п`ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі, - якось написав своєю рукою Павло своїм друзям, нащадкам слави спартанців, до Коринфу, вкінці додавши. - Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, - а Він благословенний навіки, що я не говорю неправди. У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск,

читати