
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Рагаба. Якби в цю мить її застав поглядом апостол Хома, він би сказав, що Рахав побачила Христа, що йде по воді. «Як же ми про те перечули, - продовжувала свідчення своєї віри Рагаба, - так серця повдавались у тугу і в кожнього зомлїло серце перед вами; бо Господь, Бог ваш, се Бог на небі вгорі і на землі внизу. Тим же то забожітесь мені Господом...», - і Рагаба, тим самим обрізавшись від пут усього свого попереднього – і від блуду, і від зверхнього сміху, і від відчуття усякої спорідненості зі своїм народом, основу життя якого підтримував блуд із неживими і мертвими бовванами на кожному з засмічених пагірків навколо Єрихону, попросила найголовнішим проханням свого життя зберегти життя найціннішому – батьку-матері, братам-сестрам.
Вранці цар, нетерпляче очікуючи посланих за небажаними гостями-втікачами з Єгипту, на мурі, де саме мешкала Рагаба, краєм ока примітив дивну і, йому здалося, особливо безсоромну червону ганчірку. Він мимохідь сплюнув від огиди і швидко відвернувся в протилежний бік. Між тим, мотузка, що так родратувала царя, несла не тільки визволення землі, невдовзі завойованій невеликим загоном Йозуа Нуненка, який увійшов до міста після того, як мури Єрихону супроти будь-яких законів природи самі собою повалилися назовні після молитви дивовижних приходьків, а й нову долю родичці майбутнього Месії, що визволить людство від усіх його гріхів. А поки що містом цілими ватагами ходили необгрунтовані чутки про казкову ніч, яку провела з загадковими чужинцями одна з найвродливіших жінок не тільки Ерихона, а, як потім почали вважати, й усієї людської історії.
Батіг римлянина
Зубці вп?ялися в тіло, вчорашні людські кістки терзали і терзали людську плоть. Я вдарив іще раз, бив і бив, і чомусь виходило, що кожен ударив припадав Йому в одне й те саме місце. Спотворений над усіляке можливе спотворення, Він, проте, був мені уже непомітний. Я бачив винятково лише себе – ще раз і ще раз я шмагав Його м’ясо, бризки крові летіли мені просто межи очі, засліплюючи. Я відчував додатковий приплив сил, коли, здавалося, час зупинитися; я повторював рух ката, – і знову заносив бича. Потім, на мить втомившись, я почав вивергати плювки на квашу з людського тіла, біле змішувалося з червоним і кольори вже було важко розрізнити (та хіба я й намагався?). Я ні на мить не зупинявся – але самотужки я й не міг зупинитися ні на мить. Я хотів цього, я прагнув виключної свободи – звідкілясь, із розмов друзів, із власних відчувань своєї виняткової в цьому світі окремішності я твердо був переконаний: я маю право на свою свободу. Власне, я бив у повітря, там нікого не було (або так здавалося мені), а ті стогони, хрип і шматки людської плоті та запах рубаного м?яса, які крізь пісок невидимого повітря іноді долинали до моєї совісті, я приймав за марення, галюцінації чи просто сни – такі неспокійні сни, що протинали вічність – мого і Його існування. Совість, прокинувшись на долю секунди, зараз же, притлумлена ударом кістки в кістку, провалювалася кудись туди, нижче ніж знаходиться грунт. Впавши безсилий і трохи відпочилий, я підіймався і робив те саме – терзав і терзав.
Таким було і є життя кожного з нас. Щоразу, коли жорстоке слово виривається з моїх вуст, коли мій жагучий погляд протинає наскрізь проминаючу повз дівочу стать, коли черговий ковток солодкого і смачного вина чи бридкого, але такого гарячого білого спирту, неквапом повзе у мій шлунок, я знаю – римський батіг, розітнувши порожнє повітря, впивається в Чиєсь тіло. Ми можемо знати про це або ні, однак правда в тому, що це так. І так повторюється безліч разів – з дня у день, з хвилини на хвилину, і, здається, цьому шаленству народів (й нас, окремих їх частин) немає кінця-краю. Такі хиткі в цьому світі, ми самі створили цю вічність – вічність продовження Христових страждань, і авторами цього страждання з миті в мить залишаємося, - так, нібито цього і не відбувається.
Якось відчуття того, що інакше діяти ми неспроможні, притлумлює останні, загублені десь на самому денці прапрадідами ще прищепленої совісті, і, не в змозі змінити стан речей – власну природу, якій так любо шмагати Христа, з роками, коли поблагословлені Богом, на мить відірвавшись від порносайтів і присівши перепочити, ми мріємо – і мрія ця така сама беззмістовна, як і вся решта нашого життя – що ось, оці маленькі створіння, яких ми називаємо нашими дітьми, якщо не виправлять кожну з помилок батька-матері, то в усякому разі виростуть якимись кращими та іншими (цікаво, з чого б це?). Однак вода вічності, як після кинутого каменя, так і залишається гладенькою – жодна з мрій на покращення в інших своїх кровинках і собі подібних так ніколи і не справджується, - роки йдуть, і наші діти, замість того, щоб виправдати наші беззмістовні надії, стають на диво ще гіршими.
Хоча, щоб виправити щось, здається, ми робимо все, що вигадала людська природа. Ми займаємося фітнесом, запрошуємо психологів, винаймаємо найкращих психотерапевтів, ми навіть готові один раз на рік, не доспавши ночі, стрункою чередою вирушити на
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus