
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Баранчук узяв, Федось-таки, на свій магазин. Узяв, бо знав, ірод, що я й досі злий на нього і, виходить, не дам ходу злодіям, щоб не подумали на мене. Хитрий, стерво! І зараз такий. Німців погнали, а йому як із гуся вода. Наче й не був експлуататором. Але жалування платили всі. Отож домовимось одразу.
— Ще не знаєте, ким будете, а вже за гроші?
— Таке скажеш. А жалування поклади і не гріши: служба є служба.
— Я призначаю вас яструбком.
— Як Харчук у Межиліссі? – Ну.
— А форму?
— Форму, думаю, пізніше дадуть із району.
— Молодця, Іван, ну, кругом молодця! Це ж у мене ще такої служби ще не було! Другий чоловік у селі після тебе! То яке ж жалування кладеш?
— Ну... п’ятнадцять карбованців.
— Наче й малувато при таких клопотах.
— Та я не знаю, яка й у мене платня.
— Еге. Форму, положим, дадуть безкоштовно. А грошенят малувато. П’ятнадцять рублів... Хоч на дорозі й не валяється. Чи продуктами добавиш?
— Де ж я їх візьму? Бульби хіба?
— Бульбу я маю. Мо’, пайок який полагається?
— Якщо належить, видаватимуть. А під руками нічого нема. О, знаю! Півлітра самогону в місяць, згодні?
— Літру!
— Нехай. По руках?
— Давай!
— А тепер вийдіть на хвилинку.
Коли за дідом знадвору зачинилися двері, Іван кинувся у правий куток і великим цвяхом підняв дошку в підлозі. Відкрився тайник, якого Іван знайшов випадково: запримітив, що дошка ворушиться, й першою думкою було, а чи не сховав там чого Баранчук, ще магазинером будучи. А знайшов автомат із запасними ріжками. Тепер і вирішив ним озброїти діда. Поклав автомат на столі. І одну обойму — вистачить зі старого.
— Заходьте, діду.
— О, — з повагою подивився Піньо на стіл, — яка штуковина...
— Це автомат, діду. Шмайсер. Видаю вам тільки для самооборони, тобто ніякої... цієї... анархії. Ясно?
— Чого ж не ясно? — Дід не зводив очей зі зброї, аж світився весь.
— Я тут документ приготував, щоб по закону. Слухайте: «Цей автомат вручається для служби, в чому він і розписується, громадянинові села Мазури...». Як вас, діду, звати? Тільки повністю!
— Григорій Іванович Сидорук!
— «...Григорію Івановичу Сидоруку». От. Розпишітесь отут під моїм прізвищем.
— Так і написано, по імені й батькові?
— Так і написано.
— Холера! — крякнув дід. — Що то власть у руках. А то Піньо та Піньо, молоді геть забули, як і звать.
— Авжеж. А чому вас Піньом прозвали?
— То ще геть до війни було, імперіалістичної ще. Як я надів ногавиці й почав класову боротьбу з Федосом Баранчуком. Завелися ми за бабу мою, Параску, вона дівкою тоді була. І Параска прийняла мою сторону, бо я вже й тоді хлопець був хоч куди. Була в мого батька хатка під лісом — лико там драли. Я раз і заночував там, а Федось клятий візьми й підпали. Я вискочити встиг, але куди тікатимеш? Приб’ють, старина їх візьми! І поліз я на грушу. Хатка добряче палахкотить — дерево. І став вітер закидати полум’я на грушу, так що вже й ангелочків бачу. Іскри, як тирса, за шию сиплються. Коли бачу, казан — от-такий-о-о, ми у ньому лико виварювали. Я в ньому й заховався. Як народ збігся, то я ледве живий випав. Стою й слова сказати не можу, пальцем на казан указую. Сміються кругом: Грицько зварився, треба піну знять. Я й приказую: піньо, піньо... Так і пішло... Я й досі на Федося злий: краще б він Параску взяв: сварлива... холера... А тепер — Сидорук Григорій Іванович. Ліпота!
— Розписуйтесь отут.
— Давай, раз по закону. — І Григорій Іванович хвацько вивів хрестика з закарлючкою.
— Мій тепер? — показав очима на автомат, а пальцями погладив сірий метал.
— Ваш. Користуватися вмієте?
— Покажи, покажи...
— Отут — патрони. Береться отак, в обидві руки. Для стрільби оцю залізячку відігнути спершу, а потім смикнути, ясно? Туди-сюди — затвор називається. Отак цілитися. А щоб стріляло — собачку натискують. Зовсім просто.
Іван відтягнув затвор і вийняв патрон, що вже вскочив у гніздо, поставив на запобіжник. — Повторіть-но.
Дід узяв автомат, як дитину, на обидві руки, щось там поторсав.
— Та на мене не правте, убік відведіть, убік, кажу!
Ледве встиг Іван гримнути на підлогу, як над ним хльоснула автоматна черга, і в очах потемніло. Чи живий, чи й ні? Мабуть, живий, бо чує, як Піньо бубонить стурбовано над головою.
— Геть нікудишнє дерево, наскрізь пропороло. Глянь. Іване, які діромахи.
— Ви подивіться, чи в мене в спині немає діромах, бо щось поколює, — розсердився Іван.
— Нічого, тільки глинкою обсипало.
— Ну, діду, — сказав, підводячись, Іван, — фугонули. Затямте, коли так: без моєї команди не стрілять!
— Хто ж знав, що стількома стрелить! Я думав, раз...
— Думали... Дайте сюди. Щоб не стріляло, треба на запобіжник ставить і не чіпати його, затямте собі. — Й знову показав, як це робиться.
— І де ж ти навчився отак, без армії? — захоплено спитав дід, дивлячись, як вправно Іван клацає залізяками.
— Де... такого добра валяється з сорок першого... Ху, аж упрів. Ой діду, діду,
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus