Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

Баранчук узяв, Федось-таки, на свій магазин. Узяв, бо знав, ірод, що я й досі злий на нього і, виходить, не дам ходу злодіям, щоб не подумали на мене. Хитрий, стерво! І зараз такий. Німців погнали, а йому як із гуся вода. Наче й не був експлуататором. Але жалування платили всі. Отож домовимось одразу.
— Ще не знаєте, ким будете, а вже за гроші?
— Таке скажеш. А жалування поклади і не гріши: служба є служба.
— Я призначаю вас яструбком.
— Як Харчук у Межиліссі? – Ну.
— А форму?
— Форму, думаю, пізніше дадуть із району.
— Молодця, Іван, ну, кругом молодця! Це ж у мене ще такої служби ще не було! Другий чоловік у селі після тебе! То яке ж жалування кладеш?
— Ну... п’ятнадцять карбованців.
— Наче й малувато при таких клопотах.
— Та я не знаю, яка й у мене платня.
— Еге. Форму, положим, дадуть безкоштовно. А грошенят малувато. П’ятнадцять рублів... Хоч на дорозі й не валяється. Чи продуктами добавиш?
— Де ж я їх візьму? Бульби хіба?
— Бульбу я маю. Мо’, пайок який полагається?
— Якщо належить, видаватимуть. А під руками нічого нема. О, знаю! Півлітра самогону в місяць, згодні?
— Літру!
— Нехай. По руках?
— Давай!
— А тепер вийдіть на хвилинку.
Коли за дідом знадвору зачинилися двері, Іван кинувся у правий куток і великим цвяхом підняв дошку в підлозі. Відкрився тайник, якого Іван знайшов випадково: запримітив, що дошка ворушиться, й першою думкою було, а чи не сховав там чого Баранчук, ще магазинером будучи. А знайшов автомат із запасними ріжками. Тепер і вирішив ним озброїти діда. Поклав автомат на столі. І одну обойму — вистачить зі старого.
— Заходьте, діду.
— О, — з повагою подивився Піньо на стіл, — яка штуковина...
— Це автомат, діду. Шмайсер. Видаю вам тільки для самооборони, тобто ніякої... цієї... анархії. Ясно?
— Чого ж не ясно? — Дід не зводив очей зі зброї, аж світився весь.
— Я тут документ приготував, щоб по закону. Слухайте: «Цей автомат вручається для служби, в чому він і розписується, громадянинові села Мазури...». Як вас, діду, звати? Тільки повністю!
— Григорій Іванович Сидорук!
— «...Григорію Івановичу Сидоруку». От. Розпишітесь отут під моїм прізвищем.
— Так і написано, по імені й батькові?
— Так і написано.
— Холера! — крякнув дід. — Що то власть у руках. А то Піньо та Піньо, молоді геть забули, як і звать.
— Авжеж. А чому вас Піньом прозвали?
— То ще геть до війни було, імперіалістичної ще. Як я надів ногавиці й почав класову боротьбу з Федосом Баранчуком. Завелися ми за бабу мою, Параску, вона дівкою тоді була. І Параска прийняла мою сторону, бо я вже й тоді хлопець був хоч куди. Була в мого батька хатка під лісом — лико там драли. Я раз і заночував там, а Федось клятий візьми й підпали. Я вискочити встиг, але куди тікатимеш? Приб’ють, старина їх візьми! І поліз я на грушу. Хатка добряче палахкотить — дерево. І став вітер закидати полум’я на грушу, так що вже й ангелочків бачу. Іскри, як тирса, за шию сиплються. Коли бачу, казан — от-такий-о-о, ми у ньому лико виварювали. Я в ньому й заховався. Як народ збігся, то я ледве живий випав. Стою й слова сказати не можу, пальцем на казан указую. Сміються кругом: Грицько зварився, треба піну знять. Я й приказую: піньо, піньо... Так і пішло... Я й досі на Федося злий: краще б він Параску взяв: сварлива... холера... А тепер — Сидорук Григорій Іванович. Ліпота!
— Розписуйтесь отут.
— Давай, раз по закону. — І Григорій Іванович хвацько вивів хрестика з закарлючкою.
— Мій тепер? — показав очима на автомат, а пальцями погладив сірий метал.
— Ваш. Користуватися вмієте?
— Покажи, покажи...
— Отут — патрони. Береться отак, в обидві руки. Для стрільби оцю залізячку відігнути спершу, а потім смикнути, ясно? Туди-сюди — затвор називається. Отак цілитися. А щоб стріляло — собачку натискують. Зовсім просто.
Іван відтягнув затвор і вийняв патрон, що вже вскочив у гніздо, поставив на запобіжник. — Повторіть-но.
Дід узяв автомат, як дитину, на обидві руки, щось там поторсав.
— Та на мене не правте, убік відведіть, убік, кажу!
Ледве встиг Іван гримнути на підлогу, як над ним хльоснула автоматна черга, і в очах потемніло. Чи живий, чи й ні? Мабуть, живий, бо чує, як Піньо бубонить стурбовано над головою.
— Геть нікудишнє дерево, наскрізь пропороло. Глянь. Іване, які діромахи.
— Ви подивіться, чи в мене в спині немає діромах, бо щось поколює, — розсердився Іван.
— Нічого, тільки глинкою обсипало.
— Ну, діду, — сказав, підводячись, Іван, — фугонули. Затямте, коли так: без моєї команди не стрілять!
— Хто ж знав, що стількома стрелить! Я думав, раз...
— Думали... Дайте сюди. Щоб не стріляло, треба на запобіжник ставить і не чіпати його, затямте собі. — Й знову показав, як це робиться.
— І де ж ти навчився отак, без армії? — захоплено спитав дід, дивлячись, як вправно Іван клацає залізяками.
— Де... такого добра валяється з сорок першого... Ху, аж упрів. Ой діду, діду,

« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери