Завантажити

Саме час добити, і батальйон розгорувся цепом, і Ганс зайняв своє місце.
Залишки боєприпасів оточені розстрілювали акуратно. За кожним їхнім пострілом хтось випадав із ланцюга. Це додавало люті, як багатьом мисливцям, що ніяк не можуть добити пораненого зайця. Ось постріли стихли, і Ганс поклав палець на гачок: яка може бути милість до полонених, коли вони вчасно не здалися? За п’ятнадцять кроків гримнув останній залп, червоні підвелися, і Ганс моментом згадав усе чуте про їхню рукопашну. На нього біг здоровенний дядько з ножем. Ганс вистрілити встиг один раз, та промахнувся, а те страховисько метнулось убік і наскрізь проткнуло сусіда ліворуч. Лави зіткнулися очі в очі так швидко, що сильніші не встигли скористатися зі своєї переваги. Ганс ще побачив, що червоний ніж летить у нього. Марта, діти, будинок, став, корови, осінь, листя, гній… Він закрив очі й тис на гачок парабелума – аж рука стрибала. Потім щось кольнуло в ребра, уся Німеччина перевернулася догори ногами, зменшилася до знайомої з уроків географії карти і щезла…
Він відчув, що про нього подумали. Закрутило… Що таке, завжди боліло у скронях, а тепер пече в тім’ї. Болотиння напівдрімоти пропало, Ганс зовсім отямився, а згадав усе, як побачив зорі перед собою.
Чого це його покинули? Мабуть, поспішали. Пролежав уже багато. Треба обмацати себе. Хтось лежить поряд. Тісно, повернутися ніде, бо від найменшого поруху ще дужче болить голова. Лівий бік мокрий від крові. Правою, намагаючись не ворушитися, помацав там. Френч розірвано ножем. Ножа в рані немає. Значить, рана неглибока, ніж тільки полоснув, але крові витекло чимало. Так можно зовсім зійти кров’ю і померти. Чого він утратив свідомість? Від болю, переляку, мабуть. Треба вставати і йти, бо отак зійде кров’ю. І помре. Він ще може встати й піти.
Ганс хотів підвести голову, але щось не пускало. Ага, його поранили ще й у голову. Оцей, що поряд лежить, – він його вбив, – полоснув ножем. А інший хтось ударив по голові. Треба допомогти голові руками.
У Ганса був чудовий чуб. У ньому він знайшов руку вбитого ним. Мертвий тримався Ганса, схопивши чималий жмут волосся в кулак, а кісточки мертвих пальців аж ніби вгрузли в тім’я.
Він спробував розщепірити пальці вбитого ним. Спочатку однією рукою, а потім намагався зробити це двома. Пальці мерця задубеніли. В останній судорозі він схопив Гансове волосся і застиг. Хіба зможе він, Ганс, поламати п’ять гілляк, завтовшки в палець кожна та ще в такому незручному становищі? Ганс пригадав, як недавно вони пустили бульдога на червоноармійця: у того в руках був тільки багнет. Бульдог уп’явся зубами полоненому в тіло, але той устиг проштрикнути пса. Усі вони любили бульдога і вирішили поховати його по-солдатськи. Але годі було відняти його від червоноармійця, так бульдог вчепився зубами в тіло. Довелося ховати два трупи. «Це символічно», – сказав обер-лейтенант Бахман.
— Але я ще живий, – подумав Ганс, – а якщо не визволюся, то помру. Витече кров і помру до ранку.
Стало холодно і страшно. Він смикнув голову і на мить утратив свідомість від болю. На собі він його не потягне, де тих сил набратися? Вирвати руку з волоссям? Хай болить, треба потерпіти, бо інакше – смерть. Він ще раз спробував визволитися, уже в такий спосіб, свідомості не втратив, але зрозумів, що успіху не матиме. Ганс заплакав. Потім прокляв товаришів, що кудись поспішали й не визволили його.
Що як вирізати шмат волосся ножем? Той липкий ніж лежав між Гансом і вбитим ним. Ніж був великий і незграбний для такої роботи. Однак іншого не було. Кінчик ножа вп’явся в тім’я. Може, краще не скальпувати себе, а відрізати руку вбитого ним? Перерізати в зап’ясті, там немає кісток. Ганс нагнув зап’ястя і почав пиляти. Боліла від порухів голова. Намацував правою сухожилля, натягував і перерізав їх. М’ясо холодне, кров у мерців липка й тягуча, але не розливається. Ганса вирвало. Він таки досить намучився, поки перерізав зап’ястя.
Йому пощастило. Як підвівся, то зразу подумалося, що він один у цілому світі живий, а навколо тільки трупи і ніч. Сил не було, але Ганс усе-таки для чогось підібрав чийогось кашкета і натягнув його на руку вбитого ним; вона й відрізана не хотіла пускати Ганса. Потім він ще підібрав свій парабелум і всунув у кобуру. Підійшов до води, напився і вмився, довго мив руки. Пояс застебнув на грудях, щоб кров не дуже текла. Ще й притиснув рану долонею. Треба кудись іти, бо в цілому світі до ранку не залишиться жодної живої людини.
Та йому ж пощастило. Десь кілометрів за два проходила дорога, бо раз по раз там спалахували фари автомашин. Байдуже, свої чи червоні. Він, та ще оті, що на машинах там на дорозі залишилися живими в цілому світі.
Він пішов навпростець полем, і добре, що поле було рівне. Із спаленого села вирував гіркий дим. Ганс ішов, хитаючись, на фари, як на маяки. Поле вигоріло, і йти було м’яко. Як попелу не стало, Ганс зрозумів, що вийшов на дорогу. Його підібрали свої, він зрозумів, що світ ще не вимер зовсім. Просто зовсім небагато

читати