Завантажити

подобалося, затягувало. Добре, що тоді не було басейнів, а купальний сезон – то тільки від старого, зимового льоду, до молодого – осіннього.
Хтось там все-таки з Великої Гори слідкує за нами: чи янгол-хранитель, а чи й сам Господь Бог, без відома якого й окрема травиночка не ворухнеться, не кажучи вже про живу людську душу, хоча для нього все то може видаватися рівнозначним: і травинка, той же спориш під ногами, і геній видатний. І на мене, підлітка, накинули оком. Скажемо так: зупинили вчасно.
Якось я, вже підлітком, приїхав на велосипеді до бабусі в Старо-Зінів, бо, як уже кілька разів мовилося, сімейство у зв’язку з новим призначенням батька проживало в Тернах на казенній квартирі, а Уляна Іванівна мовби зберігала основи родинного обійстя на хуторі.
Літо було вповні, і вода тепла, бо грабарі, у черговий раз, поправили наш ставок, укріпивши нарешті греблю, а з іншого боку зробили прямовисну кручу. Отут я й розперезався! Мої однолітки або на роботах державних (колгоспних) уже були, або поїхали вступати в училища чи технікуми… тобто, пішов я на ставок із дітлахами, років на п’ять-шість молодшими за мене. Але – знай наших!
Для початку я навіщось збрехав малим, що оце щойно повернувся з Ромнів, де змагався у стрибках у воду. Грамоти не здобув (скромно так), але в першу десятку ввійшов і в скорому часі у складі команди Сумської області поїду в Севастополь «на республіку». Ні більше, ні менше, отак. І почав показувати клас: стрибати з розбігу з берега в ставок, хоча такий вид ніколи й не значився поміж вправ зі стрибків у воду.
Круча, як мовилося вище, була чималенька, особливо при співвідношенні з глибиною, – а вона тут сягала ледь за метр, не рахуючи рідкого мулу на дні десь до півколіна. За такого співвідношення на стрибуна чекає дві небезпеки: а) чим вертикальніше він входитиме в воду, тим реальніше виростає шанс загрузнути головою в мул і зламати собі шию; б) щоб не ткнутися в дно, одразу після занурення доводиться різко розправлятися – на межі двох середовищ: повітря і води, це загрожує травмами хребту. (На жаль, таких випадків на наших водоймах трапляється чимало: недосвідченість, легковажність або й просте вихваляння призводять до тяжких наслідків: одних назавжди саджають в інвалідні крісла, інших і з води не встигають вихопити. Так, що, люди, будьте пильні й обачливі, не робіть того, чого не вмієте, а коли й умієте, пам’ятайте, що раз на рік і простий валянок стріляє).
Стрибати, навіть за таких умов, я трохи вмів і дещо чув про вказані небезпеки. Зі мною такого трапитися не могло! Розбігаюся, злітаю ластівкою над ставком, намагаючись входити в воду під якомога гострішим кутом, чи й не паралельно поверхні (а тут є небезпека живота розбити). І яке ж то непередаване блаженство – почуватися великою рибиною або ж отим червоно-синім птахом, що стрілою, без сплеску зникає у воді і так само стрімко вистрілює з неї з піскариком у дзьобі.
Дітлахи теж розперезалися. Розбігаються з усіх потуг і «бомбочками» – бризки до небес. А вереску й радощів – аж до Космосу. А ось і груповий «застриб». Біжимо разом до краю кручі й злітаємо в повітря: я – улюбленою «ластівкою», вони – притисши руками коліна до животів. Я мимоволі направо-наліво, на своїх супроводжуючих: гарна картина… цієї миті було достатньо, аби я втратив пильність, аби валянок вистрілив: урізався обличчям у мул та ще й проорав трохи дно. Грязюка набилася в рота, носа, вуха, у голові пропливло, зашуміло-закипіло, в очах тільки прапори цвітуть1. Сяк-так умився ще під водою: негоже-бо «чемпіонові» в непотребному вигляді перед шанувальниками. А тоді, вже вдихнувши повітря, не оглядаючись, поплив на чистіше, бо біля берега воду геть збовтали.
Вода на поверхні була теплою і лагідною, пахла сіном і сонцем. І я швидко прийшов до тями. І світ був чистий і світлий, і також лагідний, як мати. Перед моїми чистими очима мріли берези і осокори на цвинтарі навпроти. Я розвернувся…
— Малі! – строго сказав я, – не здумайте отут стрибати сторч головою. Води мало, можна в’язи скрутити. Це – для тренованих.
…Уже тоді я задумувався, чому ніяк не вирішиться проста проблема: проблема хороших і поганих людей. Адже всі знають, що таке добро і зло. А довкруг легіони злодюг, брехунів, бандитів, розпусників, ще всякої гидоти і шелупані… і число їхнє росте. Так, ніби частину землян просто перекручує якась диявольська сила, запаморочуючи їм мізки. От тобі й «Что такое хорошо, что такое плохо» (В.В. Маяковський).
То в яких же тяжких лабіринтах нашої підсвідомості ховається та сила і що спонукає її час од часу вириватися на поверхню?!

Польоти уві сні і насправжки

Кожен із нас переживав у своєму житті бодай один раз незбагненну мить піднесення. Це коли без усяких там зовнішніх впливів, – алкоголь, жінка, повістка в суд, – ти починаєш літати, мов на крилах.
Перший випадок із дитинства. Дуємо, дмемо, програємо сусідній вулиці (це в селі, де нас стільки набралося?) 0:3. Себто, пиши пісьма. Можна мєлким почерком, як тоді, а нині – через

читати