
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
екзерсисів.
Приміром, загальноприйнято вважати, що діти-немовлята майже стовідсотково опановують першим словом… звичайно – «ма-ма». Ну, хіба ще: «ба-ба», що, правда, частішає в наші гиблі времена.
Не вірю, бо достовірної статистики немає, а без неї аксіоматично щось стверджувати не варт. І маю підстави. Десь чверть віку тому вийшов у нас у новій хаті з ладу електролічильник. Ходимо довкола нього: батько, електрики, я з восьмимісячним Максимом на руках. І, безумовно, на устах у нас предмет проблеми.
І раптом у якійсь невизначеній паузі лунає голосочок Максима:
– Електролічильник!
Запала ще більша пауза.
— Що? – нарешті ошелешено спитав мій батько, дід Максимів.
— Електролічильник! – цілком чітко повторив малий ще й пальчиком тицьнув у бік приладу.
Німа сцена. Сміх – не гріх. Правда, хлоп більше того слова не повторив, а пішов у слововченні торованим шляхом. Але прецедент був…
З розмовляючими птахами справа темніша. Там більше треба часу, умов, ще чогось, аби навчити того ж папугу говорити…
Мій добрий приятель, відомий кінодраматург і письменник Олег Приходько десь під сорок отримав, нарешті, свою першу в житті – однокімнатну – квартиру: якраз навпроти мене. Од радості – так недовго чекав! – купив собі щеня: кавказьку вівчарку, прозвану Шеріфом. Пес за півроку вимахав у добрячого собацюру, так що займав місця не менше, ніж дорослий чоловік. До того ж, дівчатка Олегові забажали ще й папугу. Так би мовити, для рівноваги, природного балансу. З’явилося жовто-зелене пташа завбільшки з горобця з «оригінальним» ім’ям Гоша, – так-бо його колись назвали, тож попужка на нього тільки й озивався. Продавець на ринку попередив, що Гоша ще зовсім юний, тож якщо й заговорить, – при повсякденній роботі з ним, – то, ой не скоро.
У малогабаритці, де двоє дорослих, двоє дітей, псяра під п’ятдесят кіло, та ще й папужка цвірінчить, мимоволі виникає дискомфорт, а відтак і маленькі домашні конфлікти. І от під час одного з них, коли розмова йшла на дещо підвищених тонах, із-під стелі раптом пролунало категоричне:
— Це – не принципово!
Німа сцена. Конфлікт вичерпано. Бо сторони від сміху впали на диван…
Гошу прорвало. Він повторював усе почуте: вірші дівчаток-школярок, господарські підрахунки Олегової дружини Наді, «вів» футбольні матчі, по-своєму коментував програму «Час». Щодо останнього з ним довелося серйозно поговорити, – до «перестройки» ще було далеко.
Чи то Гоша образився, чи просто наговорився, чи втяв, що до чого, але, як кажуть, язика прикусив і тепер виступав тільки по заявках. Певно, йому скучнувато було, і він вигадав собі іншу забавку: провокувати домашніх.
Скажімо, Шеріф, коли подзвонять до квартири, біг до дверей і гавкав густим басом. Гоша підлаштувався під дзвінок і, коли Шеріф зривався з ліжника, буквально заливався сміхом.
Або імітує телефонний дзвінок. Хтось біжить, хапає слухавку: алло! А з клітки чи люстри: ха-ха-ха!
Добре, хоч уночі він такого не витворяв. Гоша, як і всі папуги, любив уночі спати: у кліточці, із затемненими, так би мовити, вікнами.
В очікуванні Фройда-2
Усе рідше і рідше літаю вві сні, мабуть, перестав рости. Далебі, як показують останні антропологічні дослідження (автобіографічні?) узагалі понижчав сантиметрів на три-чотири. Сниться більше – порівняно, бо воно снилося завжди, ходжу над прірвами (приміром, над Тихим океаном у Лос-Анжелосі, якого побачив уперше років у сорок, а так ніби змала знаю), урвищами, ярами, кар’єрами, баченими в дитинстві чи юності, отож іду ніби самісіньким краєм, заглядаю в безодню, і наче й знаю, що вмію літати, але страшно; ще й раціо підказує: не йди краєм, посковзнешся на камінчику, обвалиться… але щось тягне й тягне заглянути в безодню ту…
А почалося це ще відтоді, як навчився ходити і лазити по деревах. Чомусь ці два процеси поєднані в моєму пам’ятку, хоча за логікою в одночассі відбуватися не могли. Спершу-бо ноги повинні зміцніти в постійних тренуваннях, а потім і руки – найперше діло при лазінні. Тобто, має бути певний люфт між цими точками, десь так років три-чотири. Так воно, певно ж, і було, тільки пам’ять – штука вибіркова, а підсвідомість тим паче. Як без неї, підсвідомості, могло обійтися, що так часто колись вважався мені перший політ? У два-три місяці від роду? З люльки-колисанки? Мати прийшла втомлена з осінніх буряків, погодувала та й прилягла на лежанці трохи передихнути. А я собі халатаюся в люльці (від «люлі» – спати), прив’язаній вервечками до сволока, трохи попискуючи, трохи вередуючи. А мати ніжкою люльку підштовхує, туди-сюди, сюди-туди, заколисує. Не знаю, чи то амплітуда не так співпала, чи на протиході мав місце зайвий поштовх, чи мама, провалюючись у безодню втоми, сили не розрахувала, та вилетів я з колисанки і по траєкторії десь метрів у два з половиною (то я ген пізніше з’ясував!) приземлився на долівку. Мама потім-потім казала, що до тями її привела раптова мертва тиша, а тоді власний нелюдський крик, на який знадвору прибігла і бабуся Уляна. Я лежав на
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року