Завантажити

небесные, вечные странники…» Або: «… на блеск ослепительный бала…». Так, то Лермонтов М.Ю. І обидва вірші, такі різнополюсні, різновекторні, взаєморозривні, як і сам Михайло Юрійович, присвячені одній і тій же особі: юній красуні княжні Щербатовій: може, тітці, а, може, й бабці нашого князя.
Але то інше. Князь Щербатов був чоловік не бідний: завів цукровий завод (бо мав задосить земельки для буряків), підземні винні підвали, ще багато чого. Будував школи, лікарні, одним із перших відгукнувся на реформи Столипіна, давши охочим селянам можливість вийти «на хутори» й т.д. Словом, чоловік сам заробляв й іншим давав заробляти. Як мовиться, зла на нього не мали.
Оскільки це було десь на початку ХХ століття, дружина князя під впливом тодішніх прогресивних ідей завела, як би це зараз сказали, свій бізнес: аякже, фемінізм, незалежність фінансова, слабка стать також не ликом шита…
Так от, саме про шиття, точніше, вишивання. Напевне, княгиня мала добрий смак і художнє чуття, бо вловила глибинну суть народного мистецтва та й те, що воно може бути не згіршим товаром, ніж чоловіків цукор. Орнаменти, чудернацькі фантазії, образно-символічне письмо голок із ниткою в репаних руках українських майстринь мали шалений успіх у Парижі, а звідти, природно, розходилися по всьому світу. Тому й не дивина, що десь в уже нерозв’язуваних переплетіннях стилів від діорів і карденів можна відшукати мотивчик якоїсь Параски чи Уляни з азійської Скіфії…
Робилося це так. Коли дівчата і жінки під глибоку осінь впорювалися з буряками, княгиня чи й не за конкурсом набирала їх до себе в майстерню. Хто міг, ішли у вишивальниці охоче: де ж узимку знайдеш хороший заробіток, та ще на всьому готовому? Та ще й на чудових тканинах (хоч і місцеве полотно було в ходу!), та ще й з найкращими нитками в світі?! Одні виконували роботу, так би мовити, за ескізами, іншим – «художницям» – дозволялося «гуляти» на власний смак і розсуд: по рушниках, сорочках, постільній білизні…
Все то ніби й добре, але ж проклятий капіталізм… Зиск – головний його закон. У теплі й добрі, але робота важка, уважлива. Вишиває дівка, вишиває, а тут голка падає з рук, хоч на пару хвилин треба стулити повіки. А тут уже й сон. Так, дивись, за пару мить й усе товариство поснуло. А «план»-бо горить…
Наглядача, та ще й з бичем, не поставиш, – не ті часи, ліберальна княгиня то все розуміла. Знайшла інший вихід – в особі старенького говірливого папуги, який про сон давно забув і тільки й товкся у своїй розкішній клітці без діла.
Але – розумака! – ухопив одразу, що хоче від нього володарка. Збадьорившись здобутим сенсом життя, він зробився справжнім катюгою: щойно хто з дівчат закуняє, одразу здіймав дикий вереск:
— А дєвка спіт!
Тут і мертвий прокинеться. А вишивальниці й поготів – ще виженуть…
Коротше – дістав майстринь. Хоч вони «план» виконували і без погоничів – для себе ж старалися – та навіщо їм зайві клопоти? А як на селі називають папуг? Правильно – попка. То й узяли дівчата гріх на душу – зашили папузі … попу.
Сидить бідака на жердиночці та й сумно часу від часу повторює:
— Дєвка шила-шила і зашила… Дєвка шила-шила і зашила…
—Що, що дєвка зашила? – допитується княгиня, нічого не второпуючи.
А той гне своєї. Надто вихований був, аби називати речі своїми іменами.

Страшна помста

Ми в селі, на вулиці рясний дощ, а нам уже давно пора бути в гостях. Плащі, парасолі — то не проблема, але що робити з Джеррі?
Кажу:
— Ми йдемо на пару годин, Джеррі інколи днями сидить сама вдома – і нічого. А так забрьохається по вуха, потім грій воду, купай, розчісуй. З її шотландською шубою стільки мороки…
Усі погодилися з очевидними аргументами. І тільки Арсен пошкодував: їй же сумно одній буде…
Вертаємося. По всіх кімнатах розкидані дрібні клоччя розірваних капців. І тільки Арсенові акуратно поставлені біля його крісла!

Наслідуючи Лессі

Майже всі собаки ганяються за котами. Джеррі – не виняток. Щоправда, я жодного разу не бачив, щоб вона якого дістала: в нас усюди достатньо дерев, щоб вусань не встиг заскочити на котресь. Те ж саме трапляється й у випадках із білочками.
Гуляємо якось Пушкінським парком. Напередодні випав глибокий пухнастий сніг. Яким чином опинилася білочка метрів за чотири від найближчого дерева, не знаю, та добратися до рідної стихії їй не вдається: борсається на одному місці і провалюється в білу порохняву. З висоти свого зросту Джеррі її, звичайно, побачила… І послалася рудим левчиком поміж кущів, ніби брасом попливла по білій воді. Оце так, подумав я, це буде перший раз, коли вона дістане білочку, і якщо… те ж більча їй на один зуб…
– Джеррі, не можна!
Де там!.. Он уже білочка підлітає на півметра над кучугурою. Зараз упіймає на льоту – і тільки клац…
Та більча занурюється в пухкий сніг – і знову підлітає вгору, в напрямі до дерева. І ще, й ще… Джеррі своїм довгим носом у кілька прийомів «допідкидала» білочку до рятівного каштана!

Юний хуліган

Почнемо з наукових

читати