Завантажити

Безумовно, все саме так, і тут ти, як завжди, правий. Такі процедури нам треба проводити швидше, причому на порядок. і ми зараз над цим працюємо.
Раптом у мене виникло дуже влучне запитання:
— І що з того?
Я зітхнув. Мені, як і вчора, знову обридла пуста балаканина. «Чому мені все так швидко набридає і дратує?» Це непокоїло мене.

* * *

— Полковнику Єфімов, затримайтесь, будь ласка. — генерал Крикун не прагнув обговорювати тему справи Анісімова в присутності всіх запрошених на нараду.
Хоча, на перший погляд, не вельми важлива тема. Якщо по кожному випадку контактів з іноземцями відкривати оперативно-розшукову чи кримінальну справу, то на обслуговування таких «сигналів» ніякої державної структури не вистачить. Всю країну тоді доведеться мобілізовувати. Та у справі Анісімова таїлося щось небуденне.
Генерал це інтуїтивно відчував. А інтуїція і передбачення для професійного розвідника найзначиміші якості. Встигнути вчасно вийти за рамки статуту і загальноприйнятих норм, керуючись підказками душі і серця, ось що, за переконаннями генерала, відрізняло вродженого справжнього розвідника від банального служаки.

Генерал Крикун, як він вважав, був справжнім розвідником. Точніше — контррозвідником.
За маскою чоловічої простакуватості крився потужний аналітичний комп’ютер, здатний вибрати із безлічі всіляких подій саме ті, котрі не повинні пройти повз увагу його відомства. На жаль, більшу частину часу йому доводилося займатися маневруванням між каламутними політичними течіями загальндержавного і місцевого масштабів.
Інтуїція підказувала досвідченому контррозвідникові, що «справа Анісімова» тягнула на рівень «класики контррозвідки». Проте засвічувати його, навіть у звичних масштабах поширення інформації в своєму відомстві, він не поспішав.
Генерал Крикун глибоко переконаний, що справи, в яких гіпотези і припущення значно перевищують вагу доведених фактів, не повинні розголошуватися передчасно.
— Які новини по «справі Анісімова»? — звернувся він до полковника.
— Ведеться робота за кількома напрямками. Архіви НВО, де працював Анісімов, контакти з Польщею, Швейцарією. — Перераховував Єфімов. — Встановлено також, що темою «напівшвидкісного вихору» цікавиться Америка.
Генерал Крикун, що досі зручно сидів у своєму робочому кріслі, схиливши голову, ніби уважно розглядаючи прилад із канцелярським знаряддям, повільно підвівся й розгорнув широкі треновані плечі.
— Чи є якісь підтвердження, що цікавість проявляє ЦРУ чи інші розвідувальні відомства? — акцентуючи увагу на значимості питання, пробасив генерал.
— Підтверджених даних нема. Ще один колишній співробітник НВО, який працював у лабораторії разом з Анісімовим і Дерюгіним, п’ять років тому емігрував до США. Нещодавно у приватній розмові з друзями він висловив глибоку зацікавленість результатами досліджень Анісімова з проблеми «напівшвидкісного вихору». З його слів зрозуміло, що нині він працює в Нью-Йорку експертом у науково-дослідній лабораторії компанії, що займається біофізичними і біохімічними дослідженнями.
Голос полковника був густіше дьогтю. Відчувалося, що він схопив цю справу, наче голодний пес кістку. Він продовжував:
— Напрямок досліджень — подолання старіння організму. Для більш глибокого розуміння проблеми нам потрібні консультації спеціалістів саме цієї галузі. Якщо роботи в цьому напрямку у нас взагалі ведуться.
Генерал слухав, не зупиняючи Миколу Степановича.
— За словами майора Дерюгіна, робота з охочими омолодитися проходить таким чином: пацієнтів розміщують, як льотчиків-випробувачів, у спеціальні апаратні ємності, що під час процедури мовби зависають на «повітряній подушці», створюючи штучний аналог невагомості. Ємності озвучуються голосом психотерапевта на фоні спеціально підібраної музики. Таким чином, пацієнти вводяться в стан глибокого трансу. Самі апарати розміщені в такі собі прискорювачі, що дозволяють проводити терапію укріплення стінок судин і прискорення кровообігу.
— Це що, як за теорією відносності Ейнштейна: під час руху з космічними швидкостями в астронавтів життєвий цикл проходить, як рік за сто? Чи як там? — втрутився в повідомлення генерал.
— На думку американців, подібна процедура, на проведення якої в природних умовах знадобилося б п’ять-сім років, у таких апаратах може дати очікуваний ефект за п’ять-сім тижнів.
— Тобто, реально вони ще не спромоглися на такі експерименти над організмом людини? — уточнив генерал.
— Поки що все рухається класично — «Стрілки, Білки», пацюки, миші...
— І як же це психотерапевту вдається ввести мишей у транс?
— Невідомо. І все ж таки брати наші менші якось там засинають чи гіпнотизуються, але... Проблема полягає в тому, що «повітряна подушка» веде себе непередбачувано: без будь-яких команд час від часу дає про себе знати клята вібрація, котру після довгих дослідів зрештою визначили, як вібрацію типу «напівшвидкісного вихору».
— І що?
— Внаслідок цього ніякої мови про стани трансу,

читати