Завантажити

правда всегда победит,
Даже если погибнет в бою...

— Дозвольте? — якось пригнічено порушив ліричну атмосферу генеральського кабінету Владька.
— Заходь-заходь — підполковнику, — генерал стримано видавив секундну посмішку. — Ну, що, з зірочкою тебе! — Генерал клацнув дистанційкою, зупинивши спів Андрія Макаревича, та в роботу так і не зміг включитись.
— Буду надавати подання на тебе, на підвищення. Мені у заступники.
Олександр Дмитрович говорив якось буденно, не запитуючи про позицію самого Владьки. І не чекаючи будь-якої реакції з боку підлеглого, продовжив своє:
— Сам я збирався на пенсію, та, бачу... Ти знаєш, зараз бачу мету: попрацювати з вами ще над цими новітніми арсеналами... Як там Семенович казав: «Запасом життєвих сил керує мета.» Так? Тепер вона в мене є: треба продовжувати цю надзвичайно важливу справу...
— Дозвольте, Олександре Дмитровичу. Якщо можна, я хотів би поновити підрозділ такого типу, в якому свого часу працював Макс... Думаю, це буде найкраще вшанування пам’яті про нього, і для держави — вкрай потрібно...
— Як там, пам’ятник замовили?
— Так, замовили.
— А який надпис буде?
— Та цей надпис і зробимо:

« — Только помни, что правда всегда победит,
Даже если погибнет в бою...»

читати