Завантажити

НА САМОТІ


«Пам’ятай — це спектакль. Ти повинна зіграти роль людини, стати котрою тобі ніколи не вистачало відваги. Поступово, мало-помалу, ти зрозумієш, що ця людина — ти і є, та до тієї пори, доки не осягнеш це з граничною ясністю, тобі доведеться прикидатися, грати, зображувати».
(Пауло Коельо «Одинадцять хвилин»)


Частина 1

— А все ж таки дивно, чому саме там гори і море аж ніжаться під сонячним промінням, а тут пронизливий штормовий вітер розганяє все і всіх, окрім сталевих хмар, що млосно розляглися на благодатному і такому донедавна бажаному гальковому пляжі?.. — чи то міркував про себе, чи розважливо розмовляв сам із собою задумливий Макс.
— Там — Сонячногірськ, — безпардонно вторглася в роздуми Макса імпозантна дама бальзаківського віку із неприродно солодкою усмішкою, до якої, можливо, доклав майстерності пластичний хірург. І раптом, несподівано мило для її загального вигляду, видала дитячу фразу:
— Там завжди сонце…
«Так, так. Вочевидь — сонячне місто — сонячне місце», — подумав Макс, якого чомусь пересмикнуло від вторгнення сторонньої в приватне, і він спостережливими очима вбивці, котрого засікли на невинній дрібниці — на думці «…то чому ж там сонце?», різонув поглядом по всьому тілу жінки. Напружена усмішка ніби наказувала тому тілу завмерти, заціпеніти.
Поодинокі курортники й туристи не звернули ніякої уваги ні на завмерлу даму, ні на молодого чоловіка в сірому костюмі, що швидко зникав на набережній.

Днів на три погода стійко занедужала, але море сьогодні, в перший день зими, було тепліше, ніж у червні минувшого літа влітку.
— Мало того, що сезон цьогоріч був скупий на заробітки, так і зараз за цілісінький день можна й на хліб не наторгувати… — жалілася сама собі жінка у в’язаній шапочці.
Вона продавала на набережній гірську лаванду і була жителькою курортного містечка, що зазвичай могло зібрати в сезон сотні тисяч туристів і десятки мільйонів грошових знаків.
На відміну від іспанських, французьких, грецьких і навіть російських міст, у цьому невеличкому українському містечку-курорті життя чомусь ніяк не налагоджувалося. Електрострум і гаряча вода подавалися постійно цілодобово лише в деякі обрані санаторії та готелі. Самі городяни вже звикли заздалегідь запасатися свічками, при яких, наче за давніх часів, страчали вечори в чеканні світла. Можливо, саме ця банальна життєва невлаштованість місцевих мешканців позначилася на рівні того, що зазвичай називають сервісом. Сервіс у цьому райському куточку Криму злісно накульгував.
— Ні, ну ти бач, подумати тільки, грудень уже, а влада досі не підключила опалення в нашому районі, — обурювалася офіціантка санаторію «Берег», звертаючись до подруги, що обслуговувала столи в сусідній залі, ставлячи «курку з пюре» перед Тамарою Сергіївною.
— Уявляєте, Лідочко, а ми вчора після дискотеки до другої години милувалися на набережжі нічним штормом. — Це Тамара Сергіївна звернулася до сусідки по столику Лідочки. Можна було б сказати, що до блондинки, але точніше — до жінки років за тридцять, із волоссям скоріше світлим, аніж темним, котра приїхала на морське узбережжя підправити здоров’я.
— О, як це романтично… — процокотіла захоплено Лідочка, але не знайшовши, як дотепніше розвинути початок думки, схаменулася і, наслідуючи Тамару Сергіївну, заходилася підправляти здоров’я «ніжкою Буша».
У самий розпал цієї процедури Лідочка раптово відчула, як щось торкнулося її ноги, але рефлекторного бажання зойкнути від несподіваного втручання не виникло. Це «щось» виявилося досить милим вуркотливим чорним котиком із встромленим у простір хвостиком. Зробивши якомога ніжніше нехитрий прийом контактної терапії — провівши мордочкою від правої ноги своєї «клієнтки» до лівої, цей маленький пухнастий терапевт чесно заробив собі шматочок заморської їжі з руки захопленої дивним лікарем Лідочки.
— Яке чорненьке диво! — погладила Лідочка його оксамитове вушко.
Макс повернувся до санаторного номера й машинально ввімкнув телевізор. Показували документальний фільм про події десятирічної давнини, які коментував перший і останній президент СРСР.
Саме десять років тому в Біловезькій Пущі було підписано славнозвісну угоду, що анулювала СРСР.
Формально, це була угода про наступника СРСР — СНД. Хоча вона була більше схожа на домовленість про розірвання шлюбу чи на протокол про наміри, бо спадкоємець не те, щоб не жив, а фактично не мав ані бажання, ані досвіду, як це робити.
Закінчувалася ціла епоха.
Вчені історики-дослідники поспіхом переписували підручники, і замість єдиного й могутнього підручника з історії СРСР спочатку з’являлися десятки новітніх наукових розвідок з історії республік — тепер вже незалежних держав, а згодом побачили світ, заледве не самотужки видані розвідки-новели з історії невизнаних держав.
Проте потроху держави визнавалися, і світогляд змінювався.
Внутрішні переконання людей, їхні моральні цінності потребували докорінної реформації. Але як викинути з мізків одні

читати