
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
Федорівна побачила, що її Іполітко грає в паці з білявим румяним хлопчиком двірника; це була перша лєкція на полі освіти Іполітка. Він того великого мистецтва за ціле життя не збагнув би на селі, а в столиці не встиг приїхати, як другого дня вже знав, що таке битка-оливянка.
Днів зо два після того навідалася Марія Федорівна до своєї приятельки в справі помешкання.
Послужлива Юлія Карлівна підшукала саме таке помешкання, як було треба: світле, затишне, а головне — дешевеньке і мало не поруч "благородного пансіону", себто церковної школи.
Випивши філіжанку кави, чи, краще сказати, цикорії, приятельки пішли разом подивитись на помешкання. Проходячи через подвіря, вони почули в модному маґазині дренькотливі звуки фортепіяна й верещання жіночого голосу, якому вторував хриплий чоловічий бас, що твердо й виразно вимовляв слова пісні:
Во лузяхъ, лузяхъ, лузяхъ,
Во монастырскихъ лузяхъ.
Приятельки переглянулись і, посміхнувшись, вийшли на вулицю. Дорогою Юлія Карлівна скаржилась на прикрості та клопоти, сполучені з таким закладом, особливо в такому закутку, як Пєски, куди статечна людина боїться й заглянути.
— Доречі, — сказала Марія Федорівна — чи нема у вас, Юліє Карлівно, знайомого писаря, недорогого; маю дуже дрібненьку, шага не варту справу; тілько з амбіції й веду її, — не хочеться поступатися; писар потрібний, щоб переписувати папери, а я сама буду йому говорити, що писати.
— Є й писар, з самого Головного Штабу, а вже як він до вашої Акульки припадає, то просто диво! Знаєте що, — додала Юлія Карлівна, подумавши — нащо довго клопотатися? Ви приобіцяйте йому щось, от вам і карєра для Акульки.
У той час вони підійшли до дуже старого будиночка, що на його воротях красувалася цидулка з написом: "Тут винаймають помешкання, а також кут." Вони постукали в зачинену хвіртку. На стукання, замість двірника, вийшла ветха бабуся в очіпку і впустила їх на подвіря.
Помешкання було якраз до смаку Марії Федорівні: ясненьке й затишненьке, точнісінько таке, як казала Юлія Карлівна. Тілько одне... трошки за дороге: 10 карбованців сріблом на місяць з дровами! Так, чого доброго, незабаром і Покотилівку прожити можна.
Марія Федорівна спробувала зняти мову з господинею будинку про те, що вона мало не старчиха, вдова беззахисна; але господиня була непохитна, і, щоб скоріше покінчити, сказала, що вона сама сирота безпритульна і вдова беззахисна, і що їй давати в себе притулок іншим та їх годувати нема за що. "І коли б ви — додала вона — були не жінкою, а чоловіком, то й за двадцять карбованців не пустила б, така бо вже наша справа жіноча: все може статись."
Марія Федорівна мовчки вийняла карбованця і, подаючи його господині, сухо сказала: "Помешкання за мною, завтра переїду". І справді, другого дня вона вже частувала Юлію Карлівну, хоч і ріденькою, але справжньою кавою в себе на новосіллі.
Нянька Оксана встигла вже посваритися з господинею, а Іполітко, вправляючи свої руки в киданні биток, вибрав собі за ціль білого півня, що ретельно перебирав сміття на подвірї; удар був просто ґеніяльний, — бідолашний півень тілько крилами залопотів та й одразу ж дуба дав.
— От так битка, — вигукнув захоплений Іполіт — не дурно мамуня двадцятку заплатила!
Про траґічний кінець білого півня швидко дійшли чутки до вух господині; у хаті знявся галас, та такий, що якби не посередництво Юлії Карлівни, то Марії Федорівні довелося б того ж таки дня звільнити затишне помешкання; автім справа закінчилася півкопою.
Ця прикра подія мала, одначе, й ту добру сторону, що нагадала Марії Федорівні про те, чого вона приїхала до столиці. Вона зараз звернулася до Юлії Карлівни й прохала, щоб та ще завтра, якщо можна, послала їй якогось учителя з благородного пансіону, бо вона хоче спочатку приватно вдома приготувати Іполітка, а вже потім віддати його до пансіону.
Сказано — зроблено. Другого ж дня зявився педаґоґ з церковної школи, і вони вмовилися, щоб Іполітко ходив до вчителя на помешкання до обіду й по обіді, що йому буде так веселіше, бо в педаґоґа вчилося на помешканні ще кілька хлопчиків. Покінчивши з цією справою, треба було подбати про другу, поважнішу. Марії Федорівні конче треба було повідомити листом одну свою prot?g?e, сусідку з села, про смерть Лізи, що сталася саме в день її приїзду до Петербурґу. Хто ж їй напише такого хитрого листа? Самій писати, так ще висміють, бо вона ж ледве вміє своє прізвище сяк-так нашкрябати; просити ж, щоб їй рекомендували писаря, не хочеться ще й тому, що він з Лізою знайомий; чорти його знають, може він уже знає, що вона справді Ліза, а не Акулька! Ні, йому не можна доручати такої важливої кореспондекції.
— Ох, я ж дурна! — вигукнула Марія Федорівна після довгого роздумування — та що ж я думаю, а вчитель нащо?
Зараз же послала вона Оксану закликати вчителя. Коли він зявився, то вона попрохала його написати на спробу коротенького листа; а про що писати, — розповіла йому усно.
Педаґоґ вислухав і, подумавши довгенько, сказав:
— Тема поважна, треба обміркувати. Я
Останні події
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку