
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
їх зустріла ніби померла Марія Федорівна й почала дякувати, що не забувають її. Вона думала, що приятельки, довідавшись про її скорий відїзд, прийшли попрощатися з нею. Незабаром вона дуже розчарувалася. Спочатку одна, далі й друга, й третя приятельки не видержали й розказали про справжню мету своєї візити.
Марія Федорівна, хоч як здержувалась, та не мала, одначе, сили дослухати красномовної повісти про авантури свого Іполітка; вигнала геть своїх приятельок і послала Оксану по вчителя. Коли скромний педаґоґ прийшов, вона попросила його написати заяву до поліції про те, що її син пропав, і зараз же послала той папір до поліції, а педаґоґові дала сороківку і просила його купити аркуш штемпльового паперу за пятнадцять копійок сріблом.
Того ж дня надвечір поліція повідомила Марію Федорівну про знайдену вівцю, запитуючи одночасно, що з нею робити. "Квартального", що прийшов до Марії Федорівни повідомити її про блудного сина, вона попросила написати, до кого слід, папір про те, щоб прийняли Іполіта до міської вязниці на переховання.
Другого дня Іполітко уже машерував із шнурком на руці, зручно прикриваючися коротеньким плащем, в супроводі поліційного вартового просто до Литовського замку.
Того ж дня по обіді за столом у Марії Федорівни сидів сумирний учитель і майстерно виписував на штемпльовому папері прохання на імя царя, щоб було вписано до війська рядовим салдатом сина дідички вдови Хлюпіної за нешанування матері.
Згода на прохання прийшла скоро, і одного гарного ранку Іполітко в гурті арештантів вийшов з Литовського замку на московський шлях — трактом у напрямку до Оренбурґу.
Не встиг ще Іполітко перелічити етапів між Москвою та Петербурґом, як до Марії Федорівни прийшов той самий квартальний і повідомив її, що вона арештована у власному помешканні з наказу "Управы Благочинія". Сталося це саме того дня, коли вона збиралася покинути назавжди огидний для неї Петербурґ. Квартальний ввічливо вклонився й зник, залишивши по собі слід, себто поліціянта біля брами.
За тиждень після Лізиного шлюбу чоловік її, научений Юлією Карлівною, жваво, читко й доладу написав прохання й передав його до канцелярії міністра внутрішніх справ. Прохання розпечатав сам міністр і наказав його розглянути. Почався розслід, і зясувалося, що прохання, хоч і яке неймовірне здавалося на перший погляд, відповідало таки правді. Марію Федорівну заарештовано і призначено над нею слідство, з якого виявилося, що була вона винна в тому, що гнобила дітей свого чоловіка від першого його шлюбу та намірялася позбавити їх спадщини на користь свого сина Іполітка. За все це засудив її суд на заслання до далекого жіночого манастиря на вічну епітимію.
Так скінчилися лихі хитрування Марії Федорівни, і тепер вона, позбавлена всього, навіть особистої свободи, в тісній, похмурій келії "гниє, як отруєний щур у норі", за виразом автора "Подорожі ?уллівера".
Лисавета Іванівна після того, як привела свої справи до доброго кінця, виїхала з столиці разом із своїм чоловіком, вже не простим писарем, а клезьким реґістратором. Юлія Карлівна просилась теж з ними на село за матусю, чи хоч за ключницю; але їй рішуче відмовили, і вона зосталася, як і раніше, власницею відомого закладу.
У цілому світі, а точніше в цілій ґубернії, вже була відома історія сумних Лізиних пригод, і тому сусідки-дідички зустріли її з одвертими обіймами, як героїню справжнього роману.
Небавом занедбане село почало відновлятися. Лізин чоловік показав себе дуже добрим сільським господарем, так що занедбане господарство пішло в рух. Одне слово, все воскресло з появою Лисавети Іванівни, але найбільше відчув її присутність бідолашний сліпий Коля. Вона з ним ні на хвилину не розставалася, ходила за ним, як найдбайливіша нянька і найніжніша сестра.
Він, як і раніше, ходив до церкви, як і раніше, любовно виконував обовязки дяка й паламаря. Це було його єдине й дороге серцю зайняття. Часто, вертаючися пізно з всенощної, він тихо, з невимовним сумом, співав: "Все упованіє моє на Тя возлагаю, Мати Божія, сохрани мя под кровом Твоїм."
1855.24.I. — 20.II.
Новопетровський форт.
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі