Електронна бібліотека/Щоденники

СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Cеред досвітніх близькоземних зір...Григорій Штонь
ЛюбовГригорій Штонь
Добу тому...Григорій Штонь
Природа - Храм...Григорій Штонь
Коли нема кому сказати: "Ти чарівна...."Григорій Штонь
Тиша співає...Григорій Штонь
Стрибок від осені до весни...Дмитро Лазуткін
Вино осінньої печаліВіктор Вербич
Зміниться все. І навіть незмінність тепла...Сергій Жадан
Таке, ніби – вчора...Микола Гриценко
Таке, немов всечассю свідок...Павло Вольвач
…хай скаже тепер, або замовкнеСергій Жадан
Під соснамиВіктор Палинський
О.Ч.Мар´яна Савка
Вчора почався вересень і вона...Сергій Жадан
боже я все ще дитина...Мар´яна Савка
ВіршіСергій Таран
Ночей серпневих шоколад гарячий...Ігор Павлюк
На цвинтарі (з книги "Ніж"Тіль Ліндеманн
І не розповіли головного...Сергій Жадан
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

здебільша по суботах та в неділю, з’їжджався та сходився і торгував усякою всячиною, то й куток наш називався Ярмарківщиною. Хоча вже за моєї пам’яти той ярмарок канув у небуття, позаяк базар, а це інша назва того ж таки ярмарку, було перенесено аж на Зальтицю, себто на протилежний край міста, за Альту, ще одну, невідомо коли пересохлу, річку, що на ній, як і на Трубежі, стоїть Переяслав.
Як воно ведеться, розпочинаючи життєпис, нехай і, на кшталт мого, фраґментарного, з рясними прогалинами, без будь-якої системи, слід хоча б побіжно розповісти про своїх найближчих родичів. На жаль, лише побіжно я тільки й можу те зробити, позаяк у моїй пам’яті збереглися, і то невиразні, спогади заледве що про два покоління мого роду, відтак відомих мені кревняків важко назвати пращурами. Скажімо, я не знаю навіть своїх прадідів, а не те, щоб міг намалювати, бодай в імпресіоністичній манері, якесь генеалогічне дерево. Почну, як воно ведеться в біографічних довідках, із найближчих родичів. Мій батько, Вишенський Олександр Пилипович ( у прізвищі наголошений другий склад ) і мати, Кардашевська (це її дівоче прізвище) Катерина Максимівна, народилися по різні береги Дніпра: батько, на високому березі, родом з Правобережної України (село Ромашки на Київщині), а мати, переяславка, вродилася на низькому березі – родом з Лівобережжя ( колись це була Полтавщина, а нині – та ж таки Київщина. До слова, у Полтавському краєзнавчому музеї і тепер можна побачити герб Переяслава як складової Полтавської губернії.). І на вдачу мої батьки, як ті береги, були різні, геть не створені для подружнього життя. Навіть їхні астрологічні знаки несумісні: мати народилася на так звані Катерини, 7 грудня, тобто під знаком Стрільця, а батько 5 травня – під знаком Бика. А таке поєднання знаків Зодіака, як вважають астрологи, згубне для них обох. Між іншим, хоч я й дилетант в царині хірософії, але в мене був певний досвід укладання гороскопів: працюючи редактором у видавництві «Довіра» (1993 рік), я на замовлення того видавництва підготував досить таки грубенький рукопис на три розділи – «Хіромантія», «Фізіогноміка» та «Сонник». Над тим рукописом працював майже рік. Перечитав гору найрізноманітнішої літератури, а її в перші роки після розпаду СССР, як те буває в періоди різних катаклізмів і переворотів, з’явилася тьма тменна. І, як виявилося, гарував даремно, бо у видавництва, коли я поклав на стіл головної редакторки грубенький рукопис, на ту книжку забракло коштів.
З огляду на польське забарвлення прізвищ моїх батьків може скластися враження буцімто наш рід дотичний до Речі Посполитої. Якщо це й так, чого на світі не буває, то він, той гіпотетичний зв’язок, загубився в тих поколіннях, що про них я не маю аніякісінького уявлення. В нашій хаті на покуті поряд з іконами, чи, як казала моя баба по матері Катерина, віконами, скільки себе пам’ятаю, завжди висів портрет Тараса Шевченка пензля невідомого маляра і всі ми, певно ж, хоча і жили в країні тотального атеїзму, належали до православної церкви. Це вже багато років потому, познайомившись, як мені заманулося вважати, із втіленим Буддою – В’ячеславом Ульяновим, котрий нині мешкає у Нью-Йорку – прочитавши життєпис Махатми Ганді та книжки про подвижницьке життя Шак’я Муні на кшталт монографії Арнольда «Світло Азії» чи повісті Германа Гесе «Сіддхартха», я був захопився буддизмом, а відтак мій піст, що його я ніколи не дотримувався за християнською звичаєвістю, згідно з буддистськими приписами, тривав роками. Іноді він був просто таки брутальним приборканням і так хирлявої плоті. Скажімо, протягом двох-трьох років (1972 – 1974 рр.) я пив лише дистильовану воду, а їв виключно мед, горіхи й сир. Щоправда, окрім буддизму, я ще сповідував і естетику популярного в часи моєї молодости дієтолога Поля Брега. Та це вже інша тема. За мого ж дитинства вся наша родина більш-менш виконувала ритуали православ’я. Канонічних постів ніхто з нас не дотримувався: пости, якщо й були, а були вони досить часто, то лише як вислід нашого злиденного животіння. Одначе Різдво, Великдень, храмовий празник ( у нас храм був на Трійцю, себто на Зелену неділю) ми пошановували чи, як тоді казали, справляли, щороку. Здавалося б, чого ще, яких ще доказів треба, що ми не поляки? Ми – Вишенські, Кардашевські – але ніякі не поляки. Таж ні: спроби виснувати свій рід з ляхів були і то, здебільшого, з боку Вишенських. Так, мій дід по батькові Пилип Вишенський не раз казав, буцімто його тато ( достеменно не пам’ятаю: можливо, йшлося про діда) в Україну приїхали аж із Кракова, де мали неабиякі статки, натомісць моя тітка Настя, батькова сестра, стверджувала, що коріння Вишенських у Вишні Судовій, себто в Україні, поблизу Львова, там, звідки родом Іван Вишенський. А це вже зовсім інша казка. Окрім того, був у сімейних переказах і курйозний випадок: дід Пилип спробував було довести свої родинні зв’язки із

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Партнери