Завантажити

Чорноморець, матінко, чорноморець
Вивів мене, босую, на морозець.
Вивів мене, босую, та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає»
«Ой нема морозоньку –
Тільки роса».
А я, молодесенька,
Стою, боса.
Простояла ніченьку,
Та й байдуже.
Люблю чорноморчика,
Люблю дуже.
Куми так і пішли вздовж колії, ніби несучи цю пісню до наступної залізничної станції. Незважаючи на підпилий стан, вони співали доволі злагоджено, навіть гарно: видно, це для них була не первина.
А двоє заблуканих у цьому холодному світі студентів сиротливо тулили одне до одного свої змерзлі тіла і боялися пропустити бодай словечко з тієї пісні, яка так несподівано налетіла на них і дивним чином так свіжо й трепетно змушувала бриніти їхні душі. Господи, звідки взялася ця пісня? І де, і як оці двоє, на перший погляд, звичайних дядьків зуміли зберегти і нести крізь своє життя сам дух народу, що від неволі і насилля, здається, занімів навік?
Олег з Оксаною вслухалися у пісню і відкривали у собі досі незвідані глибини все- розуміння світу, свого місця в ньому, великої сили і краси своєї України і ще багато, багато того, чого висловити у ті хвилини не мали змоги, і були впевнені, що та більш ніж двохсотлітня пісня складена була саме про них, і в ті хвилини переживали те рідкісне відчуття, коли сама доля торкається до твоїх грудей.

*

От якби зараз усі встали і вийшли! На знак солідарності з товаришем. На знак протесту проти тієї неправди, яка тут твориться. І тоді б нікому нічого не змогли б зробити. Ну потягали б трохи поодинці до деканату, ну порозпікали б трохи, але проти гурту нічого б не змогли зробити. Зате Басараб залишився б в університеті. Але хто? Хто встане?
Петренко сидів на комсомольських зборах на останній парті, дивився на профілі і спини своїх однокурсників, і не знаходив жодного, здатного на протест. Ось його погляд зупинився на Люді Соловей. Він з цією смаглявою полтавкою здавав документи до приймальної комісії. Господи, якою піднесеною, якою легкою, спраглою світла, відкритою і чистою він її запам’ятав! І що тепер з тобою сталось, Людочко? Ти дуже старанна, ти все вчиш, у тебе «четвірка» -- рідкість. Якою важкою і втомленою ти стала! Скільки розчарування і недовіри, навіть підозри у твоєму погляді! І це всього за три роки! Які ж такі знання ти тут здобула, що вони тебе так спотворили?
А ось Петро Недоход. Широкоплечий, завжди з рівною, наче кілка проковтнув, спиною. Цей десь дуже глибоко в собі самому – ну просто на могильній глибині. Туди він утопив свою волю і звідти, якби навіть і хотів, він і звуку не подасть – ні зараз, ані потім, ніколи у житті!
Серьожа Дзюбенко міцно стиснув губи. Він також промовчить. Тут тверезий розрахунок: він розуміє, що Басараба уже не врятувати – для чого шукати пригоди на свою голову?
Войчак – як завжди: оглядається і морщить лоба. Цьому, скоріше за все, воно просто до фєні. А, може, навіть думає, що так цьому розумнику і треба, хай йому трохи роги обламають, щоб не висовувався дуже.
Про дівчат – і говорити годі: такі якісь усі пригноблені, такі пригнічені, такі важкі!
Нема! Сидить півсотні душ у залі, але нема, нема нікого…
Керувала розправою Пишна. Цього разу вона навіть не присіла: звісно, треба пильнувати! Вона палахкотіла чорним полум’ям, вона ладна була спопелити кожного, хто підведе голову. Вона вже довела до відома зборів, що Басараб – чужий ідейний елемент і що на таких Радянська влада покладатися не може. Звинувачення було настільки серйозним, звучало настільки переконливо, що жоден не посмів заперечити. Жоден. Навіть Петренко.
І якщо з курсом Юркові було все зрозуміло, то з самим собою – аж ніяк. Бо якщо для решти сьогодні змовчати – це лише підкоритися, то для нього – зрадити. І перед Басарабом він упаде остаточно й навік. А далі – що? Як йому далі жити зрадником? Він зможе називати себе людиною? Ні, не перед Басарабом, а перед батьком, матір’ю, перед кожним, кого зустріне у житті. А перед самим собою? Він матиме право найменшій дитині дивитися в очі? Він уже пропустив один момент (мабуть, найголовніший): він міг виступити, коли куратор вимагала осуду Басараба, але не посмів, злякався. Він знав, що з того все одно нічого не вийде, що йому все одно заткнуть рота, але він мусив, мусив. На грані дрожу Петренко чекав наступної нагоди, найбільше тепер боячись того, що така взагалі не трапиться..
Ось Валентина Валеріївна уже зачитує проект рішення зборів: лекції прогулював, до навчання ставився халатно, у сумнівних самвидавах друкувався,

читати