А я посміхався Сонячним промінням Небу, З якого град падав Мерзлим вороняччям В недочутий крик, Де мій вірш Відкарбувався, Не востаннє Стомлено присягаючись На вічність Поезії. Стрілки зеніту Вмивалися В агатових очах кави, І день не побачив, Коли я встиг...

Знову в кишенях крутитимем дулі, як у злопам´ятний час? Це посадили не Юлю – це посадили всіх нас.   Роки в ув´язненні, підлі тортури зноситиме не сама. Що там Лук´янівські мури? Вся Україна – тюрма.   11 жовтня 2011 року

Багнесь у безмежності висвічування Від очей женственних перестрінути. Містично-несподівані посвідчування Не хотілось би випадковостями змірювати. Ефірним дротом до глибин пронизаний Я всесвітньо споріднений зі сміливостями. Невже — я схилюся? Непевно згризений Страшними...

Високий ранок. Камінь ненагрітий, Сочистий кущ і поруч — синя тінь. Вузьке від спеки річкове корито. Уламки скель. Акварелева рінь. Прокинься лиш. Хіба ж це не знайоме? Не Сугоклей? Не висохлий Інгул? Ці майже зовсім гранітові зломи І здовж долини вітру рівний гул... Перечекай. Це ще не...

ви- та- ту- ю- ю твій телефон на собі — буде стильно і бу- ду ту- ю ніцше читать у- кра- їн- сько- ю щоби вільно у- кра- їн- сько- ю говорити з тобов це любов

Ах, розумієте — нудьга наринула — Що я не такий, як всі. Ночі опошлені доля кинула У парку з серцем наодинці. Я почував, як мати плакала У ночі блакитних зим. Тоді душа моя самотньо капала — Колу про смуток я розповім? Ах, розумієте — доля закинула Мене не в красний Рим....

1   Наобіцяй мені Обіцяного Краю, Що в ньому рік молочних понад край. Сподобиш: я ще скибку з нього вкраю, Либонь не вкраду… дармо не карай…   Я сто століть не чув погук Побіди, Лише плачів скородив гами альт. В новім Єгипті зводять піраміди І я лупаю бронзою...

А завтра, можливо, з’являться боги (Дж. Гарднер «Жовтневе світло»)   А завтра прийдуть боги – так почнеться ранок. Законний твій вихідний – можеш бути вдома. Котом пухнастим у вусі засне утома, Промуркотівши докори наостанок.   Висотки вклякли,...