Електронна бібліотека/Поезія

Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
Завантажити

1

 

Наобіцяй мені Обіцяного Краю,

Що в ньому рік молочних понад край.

Сподобиш: я ще скибку з нього вкраю,

Либонь не вкраду… дармо не карай…

 

Я сто століть не чув погук Побіди,

Лише плачів скородив гами альт.

В новім Єгипті зводять піраміди

І я лупаю бронзою базальт.

 

Та альт умре. На здогад манускрипту

Залишать скрик наднільські плаксії.

Всі десять кар, що ти післав Єгипту,

Чомусь на плечі падають мої.

 

Бо в нас отут лишень царів долини,

Прегарні труни вибраних мерців.

Твоїх рабів забронзовілі спини,

Неначе брук під шинами тельців.

 

Бо в нас отут безживні брязки блиску,

Крізь дику ніч − істерика вогнів.

Хіба знайдеш із хлопчиком колиску,

Коли в паркани вже затисли Ніл?

 

Ізбляклий Ра прилип до небокраю…

В чужих богів не вижебрать добра.

Наобіцяй мені Обіцяного Краю

На західному березі Дніпра…

 

2

 

Ізбляклий Ра прилип до небокраю…

Тесальник брил в пустелі я вмираю,

В притінкові кривавої гори.

Вона зп’ялась вже ген до половини.

Мене потовк наглядач без провини,

Немовби кедра вилупив з кори.

 

Та дивина: вже й той житець шеолу.

Його забив, діставши шаблю голу,

Один вояк, й утік тії ж пори.

Казали, буцім звуть його Мойсеєм,

Із наших він, але з нагоди сеї

Мені вже Сущий втіхи не створив.

 

Звідкіль прийшов ти, рабський рятівниче?

Життя кладу − Ягве тебе покличе

На відшуки Аврамових дубів.

Марнота все − не знати вам свободи,

Скоріше Ніл заверне жовті води,

Бо волі дух убійний для рабів!

 

Ми триста літ чужі плекали добра,

Відколи Йосип, гетьман прехоробрий,

Цареві в пояс голову схилив.

Даремно ж ти вихнув жалом домахи:

Рабові втіха − пригірщ соломахи

Та куций сон про давню тінь олив.

 

Яка ж ти чорна, кров каменотеса.

З пісків Сахари, сяйних, наче плеса,

На запах твій підкрався скорпіон.

Пустельний кат, вірніший ніж Феміда.

Рабові склепом стане піраміда,

Немов той раб − всерабський фараон.

 

3

Ми триста літ чужі плекали добра,

Чужим царям втлумачували сни.

Наш батько − Йосип, мудрий, наче кобра,

І наче віл, сумирний та пісний.

 

Всевладний перстень, край оази хата,

Жар-колісниця впряжена у цуг,

Покірна челядь, віддана Осната,

Оброть на шиї − золотий ланцюг!

 

Чого ще треба ловкому рабові?

Доточуй збіжжя панові в кагат.

Десь Ханаан без хліба й без любові,

А тут Єгипет − сонний ситий гад…

 

Ідуть брати, відломиш їм кавалка,

Нехай їдять, і не згадаєш зла;

А десь тим часом знов купецька валка

Ясир до Потіфара повезла.

 

В далеку Чудь укотре гнати струга,

Нести Христа нехрещеній юрбі,

Усім світам подарувати плуга…

Лемішку з гички − лишити собі…

 

О земле снів, де правлять фарисеї,

Де в чорнім ґлеї топляться громи,

Чому так рідко родиш ти Мойсеїв,

Чому так рясно Йосипів самих?

 

4

 

Де в чорнім ґлеї топляться громи,

Де ріки молоком сочаться й медом,

Де вільний хлоп одвік не чувся смердом,

Якогось дня рабами стали ми.

 

Нас не посів ні цар, ні хижий хан,

Хоча й стояв Бату під Вічним Градом;

Либонь то душі нам побило градом,

Що ми забули любий Ханаан.

 

Отари множив зманливий Гошен

І гладшав люд з єгипетських наїдків,

Але ковтав шеол свободи свідків,

Земля ж родила, та рабів лишень…

 

З дорідних паш раділи скотарі,

Чужі жерці товкли привабно в било

І новий родич плескав незлобиво:

„Да мы же братья, что ни говори!“

 

Уже й дітва, що годі їй до стель,

Пищала: „што“, кепкуючи із мами,

Старійшини ж хитали головами:

„Нам ліпше рабство, ніж пісок пустель!..“

 

Сінай для тих обернеться гробом,

Хто манни ждав, ждучи в барханах Сіна.

Від нераба одна в раба відміна,

Що раб не прагне стати нерабом!

 

5

 

В прегарний Край, де мліло Боже мливо,

Ви Йосипа кістки внесли дбайливо,

Невгавного ж Мойсея хирний порох

Ізвітрів ненабридливо та скоро…

 



Партнери