Чому Бублик? Сам меткий руденький песик ніколи не переймався історією з’яви свого імені. Бо господарю видніше. Однак те, що він ще маленьким дуже уподобав хрумкі бублички, це смачна правда. А почалося все з найпершого знайомства сільської і переважно хатньої такси з улюбленими ласощами....

Був будиночок, сад яблуневий... Залишилися лавка і тин. Був стомісячний спілий, липневий Дивний вечір, як сам Лебедин. Сухозлотка од фар на муравці, Чийсь транзистор кохану зове. Я сиджу на струхлявілій лавці, Зграя літ лебединих пливе. З-поміж них найбіліша лебідка Пригорнулась до серця...

«Tertia post illam successit aenea proles»Ovid.Metam. Lib.1.125. Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви, Мед приручених бджіл, золотавість сп’янілого тіла, Янтареві зіниці серни, що не бачили крови, І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих. Та приходить...

Був мені голос. Голос цей був із гарячого рукава нічного радіоефіру, посеред полів, між дерев і неба, між темряви й світла, що вже прописувалося на сході. Був цей голос подібний на розламаний гранат, стікав він червоними краплями відваги. Голос цей говорив: будьте уважні, будьте...

Був у нас мужик колись, Що їв хліб і сало, — Днесь такі перевелись, Хліба всім не стало. Був і піп у нас колись, Працював, як люди, — Днесь такі перевелись, І їх вже не буде. Був співак у нас колись, Що співав "Буй-Тура", — Нині в цього, подивись,...

Був це хлопчик лагідний і тихий, Як сосновий у безвітря ліс... (Для якоїсь радості і втіхи Кожний з нас у дні прийшов і ріс). А сімнадцятий минув, зустрінув Наречену — кулю за Дніпром. — Обертайся, земле, без упину! Припасайте, припасайте бром! Ах, цей хлопчик лагідний і тихий, Що...

Був я вітром, був я лютим, був я нордом. Став я ніжним, став я птахом і крилом. А якось мені зустрілась вельми горда - І прокинувся я вранці джерелом. Лепечу тепер струмочком біля хвіртки. Шепочу їй: хоч устами приторкнись. А вона собі, примхлива, наче скрипка, Випада з мого оркестру, хоч...

Буває озоріння! Так, але негусто. Коли ж ти вчув його заздалегідь - Воно стьмяніє враз. На серці стане пусто, Душа схолоне, наче дзвона мідь, А ти у дзвін той будеш калатати І тішитись: яка луна довкіл! Хоча луна не вилітала з хати, Вона, безкрила, билася об стіл.

Буває така розмова, Що ув´язнює, наче кліть. Темрява розумова, Як бескид, міцна стоїть. Буває таке мовчання Несподіване і страшне, Що тільки вибух ридання Від смерті рятує мене. Буває така година, Коли повертав глузд Моєму життю єдина Усмішка милих уст.

Бувають хвилі — серце мліє І скорбних мислей рій летить, Мов чорна хмара небо криє І грім у хмарі гуркотить. І поглядом німої злоби Гляджу на небо й світ живий І жду, що з земної утроби Ось-ось прорвесь огонь страшний І вмить спалить всю землю тую З всіма неправдами її, Перелама хаос...