Виводить мама дивним писачком, по білому яйці воскові взори. Мандрує писанка по мисочках, із цибулиним золотим узваром, з настоями на травах і корі, на веснянім і на осіннім зіллі – і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній. То вже вона, як дивовижний світ, то вже...

. . .   вчувається: були спочатку вірші такі самі безгрішні як і те до чого спокушають їх і досі   а вже коли знайшлося й решту світа вони також немовби ще були я може їх усе ще пам’ятаю     . . .   двічі на день помирає і воскресає будда із бухти...

Письмо первоеОна толкает коляску перед собою.Что открывается ей, когда она смотрит вперед,Кроме горизонта и мохнатого прибоя?Кто она сама перед собою?А он смотрит на нее глазами младенца,Он завернут в тихую ткань. Ребенок лишен протеста.Куда идут они – то ли по отдельности, то ли...

Якось у приміщенні Спілки тривала презентація бібліотеки сучасної української літератури, виданої під патронатом ґаранта. Виходили до мікрофона щасливі автори, привселюдно тішились, не ховаючи розчулених сліз, дякували. Тодішній зверхник з президентської канцелярії (тепер він – поважний...

Я знаю о тебе все или почти все. Несколько лет я смотрела твою жизнь как сериал. Каждый вечер и каждое утро. Мы не знакомы и ты вряд ли догадываешься о моем существовании. Просто я очень люблю заглядывать в окна, за которыми течет своя жизнь. Та, настоящая, что скрыта от посторонних глаз. Твои...

На сердце у меня хорошо, когда я вспоминаю, как Питер Мартелл ловил рыбу.   Каждое утро на берегу Тихого океана Питер Мартелл ловил рыбу, перед этим он пил кофе в кафе у дороги, там готовят очень вкусный кофе, такой, как дома.   Он ловил рыбу с невозмутимым...

Південно-західна залізниця. Третя ночі, година рання. На два вагони одна провідниця забезпечує пересування.   Ходить, ніби Матір Тереза, непевна, як погода осіння, блукає – темна і нетвереза, розганяючи сновидіння.   Я лежу в глибині вагона, приречено, мов шахтар у...

Під блакиттю весняною сушить березень поля, і співає підо мною очервонена земля. Був там гроз кривавий подих, дощ топив людей, звірят, — та із нурт, із темноводих, вирнув новий Арарат. І дзвенять стожарно дуги: Мир хатам убогим! мир! Вже ніхто не візьме вдруге вас в невольничий...

під плотом баби Ганіськи воскресили лелеки хутір   причастили беззубу ягу родиною   лепехи на перини понадирали   а вона свята й пожовкла руки в росу витирає небо закликає до комина та лелеченятам дулі крутить щоб подоляночок до хати не водили