Завантажити

схиляє жінок.
Щоб пересвідчився ти, для кого книжки ті писав я,
Глянь на чотири рядки в першій із трьох книжечок
Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознака, тримайтесь!
Одаль - хто білість ноги довгим одінням окрив!
Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи -
Квіти, що потай рвемо, - не про злочинну жагу.
То чи не радив я тим, кому йти манівцем заважають
Довгі подоли й стрічки, не розгортать моїх книг
А чи не може, - завважать мені, - з тих книг скористатись,
Хоч не для неї вони, навіть поважна жона
Хай тоді зовсім жінки не читають, бо де такий твір є,
Що читачеві нічим не натякнув би на блуд
Що лиш до рук не взяла б, якщо поквапна до блуду, -
Знайде достатньо порад, як їй піти манівцем.
Дай Аннали такій (не твір - одна лиш суворість!) -
Звідки взялись, пояснять, в Ілії Ромул і Рем.
Роду Енея матір подай - про Венеру їй скаже,
Як цього роду колись матір'ю стала вона.
Далі я викладу тут по порядку, наскільки зумію,
Як це будь-який твір може на шкоду піти.
Це не значить, однак, що кожна книга - шкідлива
Щось помічне водночас може на шкоду піти.
Що є кориснішим, аніж вогонь Та його ж у злочинну
Руку зловмисник бере, - з димом пускає когось.
Ліки то сил додадуть, а то ще більше послаблять
Зілля бува помічне, але й шкідливе бува.
Меч і напасник бере, але - й розважний мандрівець
Той - щоб напасти, а цей - щоб захищатися ним.
А красномовство, якому належить за правду стояти,
Кривджених топить не раз, кривднику - руку подасть.
Так - і вірші мої читача, в кого помисли чисті,
Хоч би там що я писав, чи зіпсувати могли
Тож помиляється той, хто блудом мені дорікає
Надто прискіпливий він до віршування мого.
Хай він у чомусь правий, - тоді як із грищами бути
Блуд може й там прорости. Так і видовища всі
Не одного з глядачів на лихе підштовхнула арена,
Де під кривавим піском - втоптана боєм земля.
Заборони тоді й цирк небезпечна вільність у цирку -
При незнайомцеві там юне дівчисько сидить.
От походжають жінки для них портик - місце побачень,
А якщо так, то чому й портиків тих не знести
Що є святіше, ніж храм Та нехай і його уникає
Та, що про блуд навіть там задуми хитрі снує.
Піде в святиню Юпітера - тут же спливе їй на думку,
Скільки дівчат і жінок він матерями зробив.
Поряд - Юнони храм згадається в ньому, як часто
Через суперниць-красунь гірко богині було.
Про Еріхтонія, що народився від блуду, спитає
В храмі Паллади чому усиновила його.
Прийде до Месника в храм, що ти збудував там Венера -
Поряд із Марсом, а муж - осторонь, побіч дверей.
Буде й Ісіду питать, за що це її іонійським
Морем ген за Босфор гнала Юнона жалом.
їй при Венері - Анхіс, Іасіон - при Церері,
З Люною - Ендіміон тут же на пам'ять спливуть.
Все це до блуду схиляє хистких, і все-таки в храмах
Постаті наших богів, де їм належить, стоять.
Для легковажних Мистецтво моє; вже на першій сторінці
Ясно сказав я мій твір - не для цнотливих жінок.
А зазирне, хоча жрець не велить, котрась у святиню -
їй же відповідать; хто б винуватив жреця
Вірші любовні гортать - не така вже, одначе, провина
Все можна брати до рук, запозичати - не все.
Таж і статечна жона, буває, побачить повію,
Що за якийсь там мідяк будь-кому рада годить.
На безсоромних жінок не раз і весталка погляне,
Хто б то карав за таке Хто б це виною назвав
Що ж дорікати мені Чи така вже справді блудниця
Муза моя Чи лиш мій хилить до любощів вірш
Хай я таки спіткнувсь, помилки - не приховати
Зрадив мене тут мій хист як і до мови чуття.
Краще б у віршах моїх уже вкотре жалісна Троя,
Впавши, відчула жахний війська аргів'ян напір!
Краще про Фіви співав би - як брат ішов проти брата,
Як на брамах сімох семеро стало вождів!
А войовничий Рим... Чи нема про що тут писати..
Славить діяння його - що може кращого буть
Ще ж із звершень твоїх, з усього - одне щось узяти,
Цезарю, міг я, аби в пісні своїй оспівать.
Як до високих промінь нам сонце притягує вічі,
Так і діяння твої мали б мій дух полонить.
Та не моя тут вина для такого посіву потрібна
Нива врожайна, моя ж - надто убога й скупа.
Чи широчіні морській може сміло довіритись човник,
Що для забави собі серед озерця хитавсь
Я ж непевний того, чи доладно пишу й ті дрібниці,
Чи вистачає снаги й для тихострунних пісень.
Навіть, коли повелиш співати про те, як Юпітер
Громом Гігантів разив - духу не стане мені.
Тільки божественний хист уславить великі діяння
Цезаря так, аби твір задумові дорівняв.
Зважився я на той крок. Та здалося, що твоїй славі
Тільки нашкоджу, а це - наче образа богів.
Знов на легке я звернув любов'ю втішав своє серце,
Втім, то й любов не була - так собі, жарти пусті.
Я ж і не прагнув того - силоміць вела мене доля;
Сам я на кару свою щедро собі

читати