Завантажити

поступляться Сервій, Гортензій,
А за такими людьми хто б то піти завагавсь
От Арістідові повісті перетлумачив Сісенна -
Й не посоромивсь, що той жарти масні полюбляв.
Галлові не докоряємо тим, що вславляв Лікоріду, -
Соромно, що за вином він розпускав язика.
Сумнів Тібулла бере, чи варто тій довіряти,
Що чоловіка свого зраджує з ним залюбки.
Він зізнається, що вчив, як пильність мужа приспати,
Й сам же не раз відчував дію своїх настанов.
Згадує, як задивлявсь на різьблений перстень, аби лиш
Був хоча привід якийсь ніжно торкнутись руки,
Як спілкувався кивком голови чи порухом пальців,
Чи на округлім столі знаки виводив вином.
Він же й приписує сік, що з його допомогою жінка
Може зганяти синці - свіжих цілунків сліди.
Сам чоловікові радить жону (для порадника, звісно)
Від чужаків берегти, надто безпечним не буть.
Знає на кого, хоч сам лише бродить, загавкав собака,
І чому двері глухі, хоч і не раз кашлянув.
Хитрощі різні придумує він, щоб жінку навчити,
Як чоловіка свого краще в оману ввести.
Та не нашкодив собі Тібулла читають, цінують,
Слави гучної зажив, принципсе, вже при тобі.
Скільки таких же порад у Проперція ніжного знайдеш!
Темної мітки, проте, не заслужив собі тим.
Я тільки вслід їм ішов. Усіх називати не стану
За доброчесності грань, поки життя, не ступлю.
Не припускав, зізнаюсь, що там, де безпечно йшли судна,
3-між багатьох лиш моє, вражене, піде на дно.
Є для гравця в кісточки настанови (а це ще за наших
Предків провина була,! не з таких вже малих) -
Як визнаватись на них, як кидати з виграшем більшим,
Як уникати собак - гіршого з гірших кидка;
Як підрахунок вести, як кинуть, коли викликають,
Як, коли інший метне, відповідать на кидок.
Як, рівняючи ряд, мають воїни йти різнобарвні,
Щоб поміж двох ворогів воїн не станув один.
Як виступати вперед, переднього як відкликати,
Тільки-но воїн твій лишиться без прикриття.
Як три камінчики в ряд розмістити один за одним -
Першим розставиш їх так - ти перемогу здобув.
Безліч є ігор у нас - не берусь тут їх перелічити, -
Що пожирають нам час - річ, що не має ціни.
Той про м'ячі - яких форм вони, як їх кидати, пише,
Цей - як плавати вчить, інший - як гнати обруч.
Твори є в нас і про те, як лице фарбувати й волосся,
Як пригощати і як - приготувати обід.
Ще хтось - глини знавець повчає, яка, припустімо,
Краща для кухлів, яка - щоб зберігати вино.
Грудень, весь у димах, за таким дозвіллям спливає,
А від подібних писань не потерпів ще ніхто.
Так от і я не вельми сумні порушував струни,
От тільки вельми сумна кара приспіла за це!
Втім, чи є хтось такий, кого Муза, своя таки Муза,
Занапастила.. Моя - занапастила мене!
Що, якби міми я укладав, де жарт сороміцький,
Де в усіх на виду тільки злочинна любов
Де, наче лялечка весь, павичем ступає коханець,
Де чоловік - тугодум, жінка - хитрунка вертка
А глядачами - дівчата, жінки і мужі їхні, й діти;
Ба! У частині значній - навіть високий сенат.
Мало того, що від чутого - вуха одразу затулиш,
Що до всіляких бридот око привчаємо там, -
Тільки-но хитрість нову сплете проти мужа дружина,
Тут же й вітає її, б'є у долоні глядач.
Що непристойніша річ - то більший прибуток поета,
Врешті, за шкоду таку претор ще й платить незле.
Глянь у рахунки за грища твої - пересвідчишся легко,
Авґусте, скільки пішло коштів на вольності ті.
Сам ти бував глядачем, і дбав, щоб інші дивились,
Ти ж бо сягаєш небес, ти - і земний водночас.
Зором високим своїм, що потрібен цілому світу,
Ти на сценічний блуд мовби крізь пальці дививсь.
Тож коли міми, що скверну наслідують, можна писати, -
Чи заслужив мій предмет на покарання таке
Може, безпечнішим є саме те, що пишуть для сцени
Може, й мімам отим вільність підмостки дають
Часто на сцені й мої, до речі, звучали поеми,
Часто твій (похвалюсь) погляд і я привертав.
От у покоях не раз ми бачимо давніх героїв,
Що зобразив їх митець, мовби живими були.
Іноді ж десь поміж них промовляє любов із картини,
Де на всілякі лади переплелися тіла.
От із обличчям хмурним сидить Аякс Теламбнід,
Он у Медеї в очах - думки відбиток жахний.
Ось і Венера сама відтискує мокре волосся,
Тіло не в шатах на ній - лиш материнська вода.
Ті прославляють війну, де кров - окрасою зброї,
Інші - високий твій рід; ще хтось - діяння твої.
Я ж - у межах вузьких поскупилась для мене природа,
В хисті моєму снаги, розмаху мало, на жаль.
Все ж і щасливий творець Енеїди, що так її любиш,
Збройного мужа, згадай, з ложем, що в Тірі, зріднив.
З цілого твору того найбільше читач полюбляє,
Власне, ті дивні рядки - про потаємну любов.
Він же й Філліди жагу, й кохання Амарілліди
Ще юнаком оспівав на буколічнім ладу.
Втім, коли про любов, то і я провинився не

читати