Завантажити

заробляв.
Краще б я неуком був і не відав, що таке книга!
Краще б у школу мене не посилали батьки!
Гніву твого я зазнав через те легковажне Мистецтво -
Певен ти, що на лихе ним підбиваю жінок
Та не повчання мої жінок схиляють до блуду
Хто необізнаний сам - іншого б марно повчав.
Так, я складав ті звабливі пісні, проте ані разу
Доброго ймення мого не зачепив поговір.
Навіть між людом простим не знайти чоловіка такого,
Хто б у батьківстві своїм через мій блуд сумнівавсь.
Вір мені вірші мої до життя мого не подібні
Муза моя - до забав, я - до чесноти горнусь.
Майже все, що пишу, - лише вигадане дозволяють
Більше собі ті рядки, ніж тих рядків укладач.
Твір - не відбиток душі, лише насолода безпечна,
Все тут укладено так, щоб веселити нам слух.
В іншому разі Теренцій - гуляка, Акцій - суворий,
А задираки - всі ті, в кого пісні про війну.
Що ж до любовних віршів, то я не один укладав їх,
А поплатився один, віршів любовних творець.
Чи не повчав у таких же піснях сивочолий Теосець,
Як жартівливу любов щедро єднати з вином
Подруг своїх Сапфо хіба ж не любові навчала..
Хто їм за це докоряв - Анакреонту чи їй
Так, Баттіаде, й тобі не пошкодило те, що, бувало,
Втіхи любовні свої ти читачеві звіряв.
Глянь на Менандра, милого нам що не твір - то кохання,
Все ж його й дітям своїм радимо брати до рук.
Що в Іліаді самій, як не сутички через блудницю
Тут і коханець, і муж один на одного йдуть.
Чим починається твір Чи не пристрастю до Хрисеїди
Не через неї хіба пересварились вожді
А Одіссея хіба ж не про багатьох женихання
До однієї в той час, поки блукав її муж
А хіба не Меонід оповів, як на ложі ганебнім
Марса й Венеру впіймав сіттю умілець Вулкан
Чи не від нього ж таки ми довідались, як запалали
До одного блукача двоє прекрасних богинь
Як уже високо стала трагедія, годі вже вище, -
Все ж про любов і вона, знаємо, мову веде.
Мачухи темна жага принесла Гіпполітові славу.
Славу ж, Канако, тобі -. до твого брата любов.
А коли Тантал а син, із плечем зі слонової кістки,
Діву взяв з Піси собі, кіньми не правив Амур
До дітовбивства штовхнула Медею зрада в любові -
Кров'ю своїх же синів зачервонила меча.
Чи не любов замінила в птахів владаря і коханку,
Й матір, що кличе в журбі Ітіса, сина свого
А якби брат не горнувсь, нечестивець, до Аеропи,
Хто б то читав, що назад коней гнав сонячний бог
Скіллі б котурна не знать, якби не зрізала в батька
Пасма волосся його боговідступна дочка.
Хто про Електру читав, про шаленця Оресга, той знає
І Тіндаріди вину, й те, що Егіст учинив.
Що вже про того казать, хто вбив потворну Химеру
З пастки жони владаря ледве що вирвався він.
Нащо б я згадував тут Герміону або Аталанту
Нащо - мікенців вождя, бранку-віщунку його
Нащо - Данаю, невістку її, а ще матір Ліея,
Гемона й ту, що їй бог ніччю примножував ніч
Ну, а Тесей, а Пелія зять чи той із пелазгів,
Хто на троянський пісок перший ступив із судна
Врешті - Іола, й Геракла жона, і Піррова мати,
Й хлопець троянський, і Гіл також у цьому гурті.
Часу забракло б мені, щоб лиш зрахувати трагічні
Пристрасті; голі ймена ледве вміщаються тут.
Є ще трагедії вид, що не гребує вуличним сміхом,
Скільки тут слів перейшло поза пристойну межу!
Чи покарали того, хто Ахілла ніжним представив,
Хто героїчні діла віршем принизив легким
Виклав у творах своїх Арістід мілетську розпусту -
Й не поплатився за це, не проганяли його.
Евбія - теж, хоча він у своїму писанні гидкому
Радив, як плоду свого жінці позбутися слід.
Не виганяли й того, хто недавно склав Сібаріду,
Й тих, що блудом своїм ще й похвалятись могли.
Всі ті писання, кажу, впереміш із творами вчених
З ласки державних мужів кожен міг взяти до рук.
Та не в чужинців одних позичаю для захисту зброю -
Часто й латинська струна легко, грайливо звучить.
Марса, щоправда, отця, звеличив Енній поважний,
Хистом - великий співець, віршем, одначе, - сирий;
Силу й природу рвачкого вогню нам виклав Лукрецій,
Віщо вказав нам, чому згине потрійний наш світ;
Часто Катулл зате виливав свою пристрасть до жінки -
Йменням Лесбії він любку свою називав.
Мало того напоказ виставляв іще й інші пригоди,
Чванився, що не одну зраджував він і не раз.
Кальв таку вільність любив, недоросток; поласував трохи -
Сам на всілякі лади тут же й розводивсь про те.
Що вже казати про Тіціду, Меммія В їхніх писаннях
Слово візьми чи предмет - це безсоромність одна!
Цінна дорівнює їм, але Ансер пішов іще далі,
А Корніфіцію б міг рівнею бути Катон.
Ще ж і ті книги згадай, де то про Періллу йде мова,
То про Метеллу, а це - вже її справжнє ім'я.
Та навіть той, хто до хвиль фасіанських Арго допровадив,
Про походеньки свої теж промовчати не зміг.
У безсоромності їм не

читати