
Електронна бібліотека/Документалістика
- Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
- Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
- «Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
- Квіткові з азаліямиДебора Фогель
- ПубліцистикаДебора Фогель
- Мавка і БерсеркГанна Заворотна
- Втеча до морокуІгор Скрипник
- Із майбутньої книгиВасиль Кузан
- Доторкнутися до кумираЄвген Баль
- Азовські сомикиЄвген Баль
- Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
- З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
- Нічні голосиОлег Янченко
- Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
- Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
- Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
- "найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
- Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
- Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- «– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
- ВтечаГанна Заворотна
- Постійність пам’ятіІрина Ликович
- ЧічкаМихайло Трайста
- Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
- КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
- Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
взяти на себе ролю Столичного Отамана, як називається тепер посада колишнього Начальника Міліції.
Не встиг ще товариш Лизанівський закінчити свого речення, як я замахав руками, заткав вуха i в повний голос почав відмовлятися.
– Ні, ні, ні!.. буде з мене тої міліції!.. Скоро два роки буде, як посадив мене на цей пост Микита Юхимович Шаповал з товариської симпатії до мене, і я не стрибав, як інші, з посади на посаду, щоби сісти на міністерське крісло. Але вже годі!.. Я й фізично вже не в силах провадити таку ролю... Так і скажіть ви тим, що послали вас...
– Не буду я такого нікому переказувати, а вас чекає Директорія і ви їй скажете все, що хочете. А товаришам я, звичайно, також скажу, що місія моя не вдалась...
Поїхали ми в Липки, в канцелярію Директорії, бувшої канцелярії київського губернатора. Тут ми застали Директорію в повному складі, а також: проф. Ол. Мацюка, яко міністра внутрішніх справ, та М. Ковенка, обидвох співробітників по київському повіту.
Голова Директорії, В. Винниченко, привітавшись, запропонував сісти і, взявши слово, оповів коротко:
– Панове! Київ, як столичне місто, дістає тепер назву – Київ – столиця України. А одночасно з тим територія його займає 25 кілометрів навколо. Безпосереднім начальником столиці має стати столичний Отаман. На посаду такого Отамана намічають вас, товариш Богацький, від якої, я думаю, ви не відмовитесь...
– Ото саме я і хочу відмовитись, бо почуваю себе рішуче не здібним на таку складну і відповідальну ролю.
– Ну, ну-ну!.. Всі ми ходимо не в привичній шлеї. Всі потребуємо солідної виучки, але життя не чекає, вимагає виконувати дану йому ролю, як він зуміє і зможе, – додав С. Петлюра.
– Не буду вас переконувати, бо ті, що вас знають і з вашею працею знайомі, вони й називають мені саме вас як найкращу кандидатуру, – продовжував Голова Директорії.
– Але ж, пане Директоре, я не можу в цей час брати на себе таку ролю, – вмовляв я його.
– Так мусиш, – стукнув кулаком об стіл Головний Отаман, – мусиш, сукин син!.. – повторив Отаман свій наказ, жартуючи.
Я бачив, що не виплутаюсь з тих лещат, тоді став струнко і сказав:
– Слухаю, пане Отамане!.. Завтра йду на призначений мені пост...
Присутні забили "браво" і Голова Директорії наказав Керуючому Канцелярією Директорій, п. Краськовському, злагодити мені відповідне посвідчення, а проф. О. Мицюкові поінформувати про все, що було рішено в міністерстві по цьому питанню... Головним пунктом тих рішень була організація охорони міста, яку будемо формувати, згідно з моїм проектом, з елементів, навербованих з-поза Києвом, тобто переважно з галичан-українців, колишніх жандармів, яких згодився надіслати до Києва отаман галицької жандармерії, полковник Індишевський, в кількості не менше 500 душ.
Поінформувавши мене про це все з моєї ділянки праці, Мицюк просив мене щоденно відвідувати його в міністерстві та знайомити, як іде моя організаційна праця. Ми розійшлись. Я зайшов ще в Штаб Міліції, де відновив свою працю майже після 9-ти місячної перерви. З того дня я почав вже зі своїми співробітниками працювати над організацією адміністрації на терені Столиці України, яка не була відмінною від організації міліції м. Києва, аж поки не прибула закликана з Галичини жандармерія. А прибула аж по Новому (1919) році в кількості 600 чоловік під командою сотника УГА М. Федитника та двох кадет-аспірантів – В. Равлюка та М. Федіва.
Не довго тяглась та праця. Зміни на фронтах тяжко відбивались на організації українського Уряду і усієї його праці. Київ як центр відчував ті зміни найбільше і остільки, що вже 5 лютого 1919 р. мусів залишити і переїхати до Вінниці. Через кілька день мав виступити з Києва і Осадний Корпус Січових Стрільців. Тоді ж на приказ коменданта Осадного Корпусу, полковника Євгена Коновальця, я зі складом Столичної Міліції був приділений до складу Корпуса і мав переїхати також до Вінниці. Було оголошено в Штабі міліції, щоби зголосились ті, хто хоче виїхати з Києва, але з-поміж урядовців знайшлось лише три особи. Першим зник (казали – виїхав до Одеси) мій помічник по наружній охороні міста. Тут він виявив, яким мирром був мазаний.
В останні дні перебування Осадного Корпусу в Києві зорганізований був потяг Столичної Міліції. Я дістав від Коменданта Осадного Корпуса більшу суму грошей на утримання галицького відділу та організацію його харчування... 8-го лютого ми погрузились у вагони і від'їхали до Вінниці. Там було всюди повно прибулих раніше урядових установ, урядових людей і різного люду. Знайти якусь касарню для Столичної Міліції довго не вдавалось – ми товклися у потягові.
В перших днях же не обійшлося без "прикрої події”: сотник Федитник, по звичці старшин австро-угорської армії, возив з собою чималі запаси токайського вина, яке розпивав тут, у вагонах. Вино перед питтям мало бути нагрітим. І ось один з вояків, якому було наказано це робити, не зробив, як того хотів п. сотник: останній з пересердя накричав і вдарив вояка ручкою револьвера по лиці.
Останні події
- 18.02.2019|19:43Презентація книги "Тарас Шевченко та дворянські родини"
- 18.02.2019|18:30В Амстердамі відкрилась найбільша виставка робіт Рембрандта
- 18.02.2019|16:31Сергій Жадан влаштовує великий творчий вечір у Києві
- 18.02.2019|12:24У Львові експонують першу друковану в Україні книгу Федорова
- 18.02.2019|12:10«Видавництво 21» у лютому представить ще одну книжку про Чернівці
- 18.02.2019|10:0918 лютого відбудеться поетичний вечір літературного клубу "Пломінь"
- 17.02.2019|20:09Літературна премія Women’s Prize for Fiction стане благодійною організацією
- 17.02.2019|18:0718 лютого відбудеться творча зустріч з Кшиштофом Зануссі та Олександром Красовицьким
- 17.02.2019|15:36У Вінниці розпочався фестиваль зимового ленд-арту "MITHOGENEZIS"
- 17.02.2019|11:3017 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"