Електронна бібліотека/Документалістика

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

взяти на себе ролю Столичного Отамана, як називається тепер посада колишнього Начальника Міліції.
Не встиг ще товариш Лизанівський закінчити свого речення, як я замахав руками, заткав вуха i в повний голос почав відмовлятися.
– Ні, ні, ні!.. буде з мене тої міліції!.. Скоро два роки буде, як посадив мене на цей пост Микита Юхимович Шаповал з товариської симпатії до мене, і я не стрибав, як інші, з посади на посаду, щоби сісти на міністерське крісло. Але вже годі!.. Я й фізично вже не в силах провадити таку ролю... Так і скажіть ви тим, що послали вас...
– Не буду я такого нікому переказувати, а вас чекає Директорія і ви їй скажете все, що хочете. А товаришам я, звичайно, також скажу, що місія моя не вдалась...
Поїхали ми в Липки, в канцелярію Директорії, бувшої канцелярії київського губернатора. Тут ми застали Директорію в повному складі, а також: проф. Ол. Мацюка, яко міністра внутрішніх справ, та М. Ковенка, обидвох співробітників по київському повіту.
Голова Директорії, В. Винниченко, привітавшись, запропонував сісти і, взявши слово, оповів коротко:
– Панове! Київ, як столичне місто, дістає тепер назву – Київ – столиця України. А одночасно з тим територія його займає 25 кілометрів навколо. Безпосереднім начальником столиці має стати столичний Отаман. На посаду такого Отамана намічають вас, товариш Богацький, від якої, я думаю, ви не відмовитесь...
– Ото саме я і хочу відмовитись, бо почуваю себе рішуче не здібним на таку складну і відповідальну ролю.
– Ну, ну-ну!.. Всі ми ходимо не в привичній шлеї. Всі потребуємо солідної виучки, але життя не чекає, вимагає виконувати дану йому ролю, як він зуміє і зможе, – додав С. Петлюра.
– Не буду вас переконувати, бо ті, що вас знають і з вашею працею знайомі, вони й називають мені саме вас як найкращу кандидатуру, – продовжував Голова Директорії.
– Але ж, пане Директоре, я не можу в цей час брати на себе таку ролю, – вмовляв я його.
– Так мусиш, – стукнув кулаком об стіл Головний Отаман, – мусиш, сукин син!.. – повторив Отаман свій наказ, жартуючи.
Я бачив, що не виплутаюсь з тих лещат, тоді став струнко і сказав:
– Слухаю, пане Отамане!.. Завтра йду на призначений мені пост...
Присутні забили "браво" і Голова Директорії наказав Керуючому Канцелярією Директорій, п. Краськовському, злагодити мені відповідне посвідчення, а проф. О. Мицюкові поінформувати про все, що було рішено в міністерстві по цьому питанню... Головним пунктом тих рішень була організація охорони міста, яку будемо формувати, згідно з моїм проектом, з елементів, навербованих з-поза Києвом, тобто переважно з галичан-українців, колишніх жандармів, яких згодився надіслати до Києва отаман галицької жандармерії, полковник Індишевський, в кількості не менше 500 душ.
Поінформувавши мене про це все з моєї ділянки праці, Мицюк просив мене щоденно відвідувати його в міністерстві та знайомити, як іде моя організаційна праця. Ми розійшлись. Я зайшов ще в Штаб Міліції, де відновив свою працю майже після 9-ти місячної перерви. З того дня я почав вже зі своїми співробітниками працювати над організацією адміністрації на терені Столиці України, яка не була відмінною від організації міліції м. Києва, аж поки не прибула закликана з Галичини жандармерія. А прибула аж по Новому (1919) році в кількості 600 чоловік під командою сотника УГА М. Федитника та двох кадет-аспірантів – В. Равлюка та М. Федіва.
Не довго тяглась та праця. Зміни на фронтах тяжко відбивались на організації українського Уряду і усієї його праці. Київ як центр відчував ті зміни найбільше і остільки, що вже 5 лютого 1919 р. мусів залишити і переїхати до Вінниці. Через кілька день мав виступити з Києва і Осадний Корпус Січових Стрільців. Тоді ж на приказ коменданта Осадного Корпусу, полковника Євгена Коновальця, я зі складом Столичної Міліції був приділений до складу Корпуса і мав переїхати також до Вінниці. Було оголошено в Штабі міліції, щоби зголосились ті, хто хоче виїхати з Києва, але з-поміж урядовців знайшлось лише три особи. Першим зник (казали – виїхав до Одеси) мій помічник по наружній охороні міста. Тут він виявив, яким мирром був мазаний.
В останні дні перебування Осадного Корпусу в Києві зорганізований був потяг Столичної Міліції. Я дістав від Коменданта Осадного Корпуса більшу суму грошей на утримання галицького відділу та організацію його харчування... 8-го лютого ми погрузились у вагони і від'їхали до Вінниці. Там було всюди повно прибулих раніше урядових установ, урядових людей і різного люду. Знайти якусь касарню для Столичної Міліції довго не вдавалось – ми товклися у потягові.
В перших днях же не обійшлося без "прикрої події”: сотник Федитник, по звичці старшин австро-угорської армії, возив з собою чималі запаси токайського вина, яке розпивав тут, у вагонах. Вино перед питтям мало бути нагрітим. І ось один з вояків, якому було наказано це робити, не зробив, як того хотів п. сотник: останній з пересердя накричав і вдарив вояка ручкою револьвера по лиці.

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери