Завантажити

Я то бачив і зауважив сотникові, що такі вчинки ганьблять частину. А щоби вони не повторились, йому треба залишити нашу частину, про що повідомити треба отамана Індишевського. Сотник не заставив себе просити – і в той же день вибув з частини. Пізніше здобув собі славу тим, що у Відні обкидав гнилими яйцями польського міністра (здається, Радзійовського). Тепер перебуває десь в США...
І сяк було, і так було, а ми таки знайшли для себе приміщення. А була це Психіятрична Лічниця, що стояла майже порожня на окраїні міста Вінниці. В короткім часі по переїзді мене покликав у готель, де містився уряд, отаман Б. Оскілко, він наказав нам готуватись до повороту в Київ. Як не дивним був його наказ, але наказ є наказ. Не встигли ми розробити пляну нашої праці, як знову покликав мене полк. Коновалець і, перекресливши наказ от. Оскілка, наказав мені з частини Столичного отамана виділити сотню мужів з кимсь старшим та післати в м. Шепетівку, де тоді стояв Штаб Осадного Корпуса, а цілій частині Столичного Отамана переїхати в м. Житомир і зголоситись в от. Беня, що командував Північною групою Січових Стрільців...
В першу ж добу по одержанню наказу ми переїхали до Житомира, виділивши зі свого складу 100 вояків під командою хорунжого Федіва. Тут ми зголосились в штабі от. Беня. Але тут же в місті перебував тоді командир 9-го корпусу, генерал Ярошевич, лише зо своїм ад'ютантом, сотником Зеленіним. Генерал був у великій претенсії, що ми не голосились у нього, як старшого чином в залозі.

22
Отаман Бень казав, що м. Житомир нещодавно пережило погром. Погромницькі елементи переважно позостались у місті. Вони лише розпорошились та поховались. Большевицький фронт – інспіратор погрому – є недалеко, в Коростишеві. Штаб їх – це місцева фабрика сірників. Треба якскорше організувати охорону міста, виловити шкідливі елементи, зліквідувати спроби погромних виступів, що починають большевицькі п'яті колони.
Діставши такі детективи від от. Беня, я порозумівся з Губ. Комісаром п. Сумнєвичем і його помічником, з комендантом міста полк. Возьним, інспектором частин військових полк. Блонським і в спільній нашій нараді роблено плян охорони міста і ліквідації погромних сил.
Нав'язав я також тісні зв’язки з представником трудового Конгресу Волині як голосу місцевого громадянства. Не минав я також ініціятиви місцевих сил для охорони міста. Все це, і підкреслена увага до потерпівшого в погромі жидівства, сприяло довір'ю до мене і моєї частини, яку загал назвав "галицькими студентами "...
Але в недобрий час ми прийшли в Житомир. Фронт большевицький вже минув м. Коростишів і одного ранку китайська частина, прорвавшись, насідала вже на п'ять наших частин... На спільній нараді керівників політичного суспільного життя міста була вирішена евакуація міста. Відділ Столичного Отамана мав прикривати евакуацію... Але й нас прикривала, з симпатії до нас, місцева громадська міліція, що випровадила нас до великих Вишнівецьких (?) касарень, 15 кілометрів у віддалі від Житомира. Там ми переночували і під музику кулеметів та гармат поспішили відійти далі від фронту.
Військо наше з боєм відступало по залізничній лінії на Новоград-Волинський і на Бердичів. І тут, на ст. Рудня, спинився, переорганізував свої бойові частини і почав глумшити большевиків. За місяць большевицький фронт був прорваний і наші успішно поступали вперед і незабаром взяли Житомир і обсадили Бердичів, де сконцентрувались большевицькі сили, тобто большевицьких добровольців.
Передовою частиною, тобто відмінно-бойовою, нашого фронту був 4-й полк Січових Стрільців під командою полковника Захарчука. Зорганізований він з різних елементів, у великій кількості гетьманських добровольчих частин, які після поразки гетьманату були позбавлені прямо "куска хліба", не говорячи про щось до хліба і по хлібі... Взявши Житомир, полк залишив по собі або прикрив чиїсь тяжкі сліди – сотні вбитих та знівечених трупів старих жидів та не менше й підростків та дітей, бо молодь жидівська, спосібна носити зброю, в боях відступила з большевиками на Бердичів.
Мені було наказано затриматись дні зо три, поки не скінчаться бої за місто. А почавши свій вхід у місто, щоби хоронити населення від різних немилих інцидентів та навести порядок і спокій, я наказав широким фронтом ступати до міста і в місті. І ось вже здалека від центра міста стрічались прикрі речі, скеровані в тім же жидівсько-ненависнім напрямі. По вулицях стрічались трупи старих жидів не прострілені, а з розтрощеними лобами або грудьми. Чим далі входили ми в місто, тим більше було тих слідів. Недалеко від центру валялась роздерта Тора – священна книга жидів. Її я наказав якпильніше зібрати, загорнути і сховати в скрині нашого штабу.
Прибувши до міста, я наказав віднайти людей з міської Управи або з місцевої громадської охорони, що мене вже знали. А знайшовши з ними зв’язок, наказав організувати з громадських сил комісію, яка би зайнялася збіркою трупів на вулицях і по домах під доглядом міліції Столичного Отамана. Так,

читати