Завантажити

через Новгород-Волинський (Зв'ягель) до Рівного. Дорога була дуже кепська, мости по шляху були майже всі діряві, які ми не могли об'їхати, то просто з розгону перескакували, але на цілій дорозі лише раз міняли шину...
Приїхав я до Рівного пізно увечір до готелю. На другий день рано я пустився гасати по місті, де можу зустрітись з отаманом Оскілком. Дали мені його адресу в штабі Північної групи. Зустрілись ми в приватному домі, де гостили його, а разом і дали йому можливість урядувати. Отаман сказав, що має відомості про моє поступовання в Житомирі і дуже хвалить його, бо певний, здоровий тил є конечною потребою доброго, твердого фронту. А фронт вже є навколо Житомира, тому мені з моєю вправною тиловою частиною треба негайно залишити його і перенестися до Рівного, скріпити тут тил. Наказу отамана я послухав і пустився назад до Житомира, щоб перевести свою частину. Але доїхавши Новгороду-Волинського, я заїхав до місцевої залоги, до отамана Полетика (?), щоби переночувати. І дуже добре зробив, бо тут же довідався про дуже неприємні речі... По моїм виїзді з Житомира у нього вскочили большевицькі роз'їзди і наробили там шелесту. А після довшої оборони українські частини виступили з міста в напрямку на Коростень. В тім же напрямку пішла і частина Столичного Отамана...
Одержавши такі сумні відомості, я перервав свою їзду і тут же очікував вісток про місце перебування та долю моїх людей. Нелегко було нав’язати зв’язки з частинами в рухові. Але через два дні до Новгород-Волинського стали прибувати авта урядових осіб, які й подали мені певніші інформації: большевицькі розвідчі частини, що вийшли з Бердичева, перерізали шлях з Житомира до Новгород-Волинського, оточили Житомир і вигнали з нього невеликі наші відділи. Задержавшись три дні біля Коростеня, моя частина рішила повернути на Новгород-Волинський, щоби не відриватись далеко від мого шляху. Тут же в Коростеню вони зустрілись з підстаршиною Бондаром, що висланий був ще з Вінниці в Галичину на закуп цистерни бензину для потреб нашої частини. Тут же вони зуміли дістати потяг з кількома вагонами для людей та плятформ для нашого провіянту і коней та, продавши й цистерну, пустились залізницею до Новгород-Волинського, далі й до Рівного...
Всі ми безмірно зраділи, зібравшись живими й здоровими цілою частиною. Неприємним було лише те, що залізниця вимагала від нас повороту вагонів, а особливо паротягу, і то негайно. Треба було розвантажити всі вагони. І мої хлопці на радощах зробили це так швидко і вправно, що й здивували залізничну обслугу...
В Новгороді-Волинському почали збиратись штаби фронтових частин. Так, недалеко міста підійшов 2-й полк Січових Стрільців полковника Капкана (молодшого), який, отаборившись, запросив нас в цю Великодну ніч у них погоститись... Щоби люди відпочили, я наказав всім лягати спати, а варту біля нашого трену буду нести я сам. Ніч була гарна, зоряна, спокійна. Перед очима ставала урочисто служба Божа, звучали великодні співи і здавалось, що ти знаходишся між своїми близькими і рідними. Ніч плила без жодного гуку й пострілу... Так біля півночі встало трьох підстаршин і підійшли до мене з пропозицією змінити мене на варті. Я згодився і казав, що поїду до табору Січових Стрільців просити, щоби вони не квапилися з розговинами, а дали людям більше часу для відпочинку. Привели двох окульбачених коней і я з одним підстаршиною тихенько виїхали до табору Січових Стрільців...
Проїжджаючи тепер, я, чим далі, то був менше певний, що їдемо належною дорогою, бо ніде не бачив ні то вогню, а й взагалі присутності людей, лише кінські сліди. В мене виникло питання – чи не заблудив я? Попитатись було ні в кого... Я вирішив повернутись назад, щоби не втратити і того єдиного вогника, що блимав на станції. Але де ж ділись отаборені з вечора частини і 2-ий полк Січових Стрільців? Виходить, вони дістали небезпечні новини з фронту і відмаршерували. Видно, є чимала небезпека... прорив на фронті чи що, а ми нічогісенько не знаємо. А ще вчора в команданта міста жартували, що спокій цієї ночі є заручений, бо в місті спинилось аж дев'ять отаманів, лише не казали, скільки частин було на фронті... Як не є, а ми могли попасти в большевицькі клещата... що могли б розчавити нас!..
Повернувшись до станції, я оповістив алярм. Підняв на ноги козаків. Виділив сторожевий відділ, вислав розвідку та охорону недалеко мосту через Случ. Найтяжчою справою було забрати з собою якнайбільше провіянту і всього потрібного... Правда, я завжди пильнував, щоби моя частина мала якнайбільше своїх засобів пересування: вантажні авта, вози тощо. Енергійно приготовивши все до відходу, ми дістали повідомлення розвідки, що большевицька кінна розвідка добігає до стику з нашими фронтовими частинами, які легко розпливаються, кидаючи навіть свої кулемети.
Ми рушили трактом через міст в напрямку на Корець – Межиріч – Гоща і Рівне. Я вислав невелику частину, яка би охороняла наш тил, а разом підзбирувала по шляху покинену зброю... Не відійшли ми й доброго кілометра, як по

читати