Завантажити

сам? Я послав джуру вперед, до сотника з наказом спинити похід і надіслати чоту людей до праці та до Господаря – послати сюди шестеро коней з ланцюгами та мотуззям, сокирами та іншим приладдям для запряжки. На щастя недалеко дороги стояли стоси (шупурки) зрубаного дерева... Приправивши запряжку шести коней та підкинувши під колеса поміст, ми досить легко витягли вантажне авто з вибоїни. Правда, де-кому не обійшлася сухо ця "дружня" поміч. Подія ця була доброю наукою, як треба в біді рятувати товариша...
Дійшли ми до м. Купіль, де відбулася прикра для мене подія, яку болюче пережили всі, хто її знав... А саме!... Ще в перші дні перебування нашого в м. Рівному, в штабі от. Беня з'явився от. Добрянський (Криленко). Приїхав він на прегарному арабському коні, якого, казав, добув у панів на Уманщині. Коли його полк большевики розбили біля Коростеня, то він сам не попав в їх лабети лише завдяки бистрим ногам молодого правдиво-арабського скакуна – він утік з-під большевицьких обстрілів. Тепер не маючи де подіти такого незвичайного коня, він хоче його продати. Я зацікавився тим. Просив отамана позволити мені сісти на коня. Мені підвели спокійного вороного з легкою сивиною коня. Це був правдивий араб. Я сів на нього, помалу попускав йому поводи, щоби з кроку перейшов він в рись. Але поводи були все-таки натягнуті, руки тремтіли від напруження, а він йшов легко і ступнево прибавляв ходу... Проїхавши пару разів по дворі замку, я спинився біля отамана і заявив йому про своє бажання купити його коня...
На яких же умовах?
А за незвичайного коня і умови незвичайні... За коня прошу 12 тисяч карбованців. А продаю його з умовою: коли через місяць (30 днів) я не прийду по нього – кінь ваш. Коли ж я зголошусь через 30 днів – вертаю вам 12 тисяч та вартість утримання коня за цей час – ви вертаєте мені коня... Я був зачарований чудесним красунем і не думав довго над умовою. Я приніс отаманові гроші і перед чисельними свідками старшин зі штабу Північної групи та людей мого Коша одержав до своїх рук араба...
Я розлучився з от. Добрянським в надії, що він не знайде так легко нас через місяць. Куди доля може закинути нас... і кінь назавжди буде мій. З Коша покликали охочого ходити за ним, і так, як за своїм... Кінь, як лялечка, всі ним бавилися, пишалися і вважали за свого. Ним я виїжджав на фронт біля Рівного. Ним я їхав в переході з Крем'янця до Купеля. Не розлучався з ним, як з товаришем і другом.
Місяць доходив. Зоставалося до місяця 2-3 дні. І ось у Купелі мене повідомли, що тут перебуває от. Добрянський. Завтра минає 30 днів і коня, по нашій умові, треба йому звернути. Я, прибитий сумною звісткою, не міг бачити от. Добрянського – власника тої милої мені істоти. Я просив сотника Равлюка перебрати від от. Добрянського мої гроші і вартість утримання коня за місяць – 100 карбованців і звернути йому його власність. Панове старшини дивувались нашій умові і сміялись з моєї згоди. Цілий Кіш був пригноблений і сумував за любим їм звірям. Кілька днів по цій сумній події я не міг бачити людей, говорити з ними, і не пив і не їв нічого. Згодом сум і біль минули і коня я більше не бачив... А от. Добрянському я не міг забути його тяжкої умови продажу славного араба...

27
У цей час, коли ми мандрували по пограниччю Галичини, викликав мене до Штабу Дієвої Армії, в Радивилів, полковник Андрій Мельник. Після низки потрібних йому інформацій, він запропонував мені перейти на посаду Начальника Запілля...
– Я знаю, – казав отаман, – вашу працю майже в тій самій ролі, тільки у вужчих рамцях. І в новій ролі вам буде не важко знайтися.
Я вислухав пропозицію Начальника Штабу Дієвої Армії і просив його не брати мені за зле, що я відмовлюсь від запропонованої мені посади.
– Я не зможу залишити людей Коша, що всі є з Галичини. Вони звикли до мене, а я до них, а це є тим добре, що між ними досі не було й одного дезертира, хоча можна сказати, ходять мало не по-при ворота свого обійстя, своєї хати...
Отаман уважно вислухав мене, признав рацію моїх слів і на своїй пропозиції не настоював. Розлучились ми як друзі і значно пізніше, в час ІІ-ї Світової Війні, зустрівшись зі мною в Берліні, отаман Мельник розцілувався зі мною...
Ця поїздка до отамана Мельника мала дуже прикрі наслідки в нашому Коші... Заклик отамана Мельника я дістав в дорозі нашого переходу з одного села до другого, що стояли одне від одного більш ніж на нормальний денний перехід. Передав керування Кошем Охорони Республіканського Ладу полковнику Неїлу, що вийшов зі мною ще з Києва яко мій заступник Столичного Отамана і якого я не затрудняв якимись певними обов'язками, а він використовував це відношення по своєму. В своїм наказі я твердо зазначив місце нашого відпочинку і нічлігу на 25-у кілометрові нашого переходу, вважаючи на те, щоби люди не перевтомлювалися... Повертаючись з Радивиліва, я їхав в те село, де мав вже знаходитися наш Кіш. А не доїжджаючи до нього кілометрів 10-12, я помітив біля шляху вогні і більший рух людей. Спинивши свою

читати