Завантажити

молодиць та зграї дівчат, що жали ту золоту пшеницю і знаходили час і змогу обдаровувати нас милими поглядами та ще милішими усмішками.
Що за золотий час тоді був!..
Отуманений тихими юнацькими спогадами, я і не помітив, як потяг минув станцію Балин та під’їхав до станції Кам'янець-Подільський. Наказавши дати обід людям, що звикли діставати його як при наступі, так і при відступі, а по нім розвантажувати потяг, я поїхав у місто до уряду Губкомісара, який обіцяв мені знайти відповідні касарні для Коша. Певний в додержанні даного слова,я, вітаючись з ним, відразу й запитав:
– А де ж буде наша касарня?..
У відповідь дістав байдуже:
– Касарні вам ще не знайшли...
– Як?! А люди, коні, майно?.., – допитував я.
Була мовчанка.
– А чи тим хтось турбується?
– Справу доручено одному нашему урядовцеві, – ховав свої очі Губ. Комісар.
– Мала на то надія!... Видно треба буде нам самим тим зайнятись. До побачення.
Я, обурений таким поступуванням Губ. Комісара, прийшов до уряду п. Міністра Внутрішніх Справ з надією, що це більше турбувало його і, певне, він таки щось зробив у цій справі, бо нащо ж квапив мене з переходом до "столиці" УНР. При зустрічі п. Міністер згадав про даний ним розпорядок Губ. Комісарові і наказав звернутися нього. Я сказав, як стоїть справа. П. Міністер, наче розгніваний тим, не дав мені жодної поради. З тим я і пішов...
30
Хоча і невесело приймала нас столиця, але виявити свою радість, що до неї дісталися, ми все-таки хотіли: люди, коні, моторовий трен витягнулись в довгий шнур, і під спів стрілецьких пісень, бадьорим кроком пішли в місто. На зустріч нам вибігали з хат на ворота жінки й діти і веселою, теплою усмішкою вітали нас. І я їх вів. Вів, сам не знаючи куди. Був полудень Петра і Павла. Липневе сонце пекло і, щоби уникнути його палючих променів, я завів їх на міський бульвар, на бокову тінисту алею. Казав людям, що маємо перебути тут, поки не знайдуть нам відповідного пристановища. Тут мають поводитись якнайчемніше, наче в себе в заградці.
А сам, взявши з собою Господаря та його помічника – булавного Бондаря – поїхав на околицю міста, на так звані Польські Фільварки, де, я знав, є більші будинки, ще з юнацьких часів. Але й тут мені не везло. Великі будови духовної дівочої школи з інтернатом, що називалися одним словом "пансіон", були давно вже віддані під військові лазарети. Переїхали ми далі до колишнього хлоп'ячого інтернату духовної школи, так званої "бурси". Цей будинок трьохповерховий, з просторим двором, а ще більшим садом, був вільний, але такий загиджений, що доступитись до нього було ніяк. В дворі і великому саді стояли запаршивлені коні большевицького обозу. А в 324 поверхах будови перебували не люди, а прямо свині, де долівка по кісточки була вкрита калом. Лише перший поверх був вкритий товстим шаром не соломи, а брудної мерви. Тим часом самий будинок, з його великими кімнатами, коли б його привести в порядок, був би дуже відповідною для нас будовою.
– Пане Господарю, як вважаєте, можна з нього зробити людський дім і що більше – нашу касарню?...
– Так, пане Отамане, коли доложити до того охоти і великої праці, то буде прегарна касарня для нас, – відповів він.
На цьому ми й спинились. Господар зі своїм помічником міркували над тим, що і як би мали робити завтра... Садові алеї та двір треба добре замести і посипати негашеним вапном для дезінфекції. В дальньому куті саду викопати велику яму, в яку піде виметене і зібране в домі сміття, і там посипане вапном і засипане... А ще краще все те спалити в ямі.
Наказати хлопцям нарізати пруття та нав’язати мітел.
Дві чоти післати в місто і там зібрати гурт молодих людей з лопатами, граблями, тачками, які і будуть чистити будинок, замітати двір і сад. Занечищені кімнати завтра будуть мити жінки, запрошені з Польських Фільварків, Біланівки та інших околиць міста. Праця всіх буде гонорована. За три дні з огидного свинюшника – став прегарний дімок, і козацтво почало в нім розташовуватись та прикрашати його... Праця наша мала подвійні наслідки: приємні – через місяць Головний Отаман УНР оглядав касарні міста і, оглянувши нашу касарню, з подивом сказав:
– Ну, це вам не Юнацька Школа... Тут вимито, вичищено, всюди написи і вказівки...
Це одно, а другі неприємні: жидівські юнаки, яких ми закликали на брудну, правда, працю, поскаржилися п. товаришові Міністра Жидівських Справ, що їх зневажено і оганьблено – присилувано в дикий спосіб чистити касарню, яку запаскудило козацтво. Та це не була цілковита правда!..
Поки ми влаштовували свою касарню, Міністерство Внутрішніх Справ склало комісію з представників різних департаментів для організації праці Коша Охорони Республіканського Ладу під головуванням директора фінансового відділу д-ра Кириченка. Коротко було ухвалено: увесь склад бувшого Столичного Отамана уважати інструкторським відділом, з якого 6уде закликатись потрібна кількість інструкторів для організації полків, яких має бути стільки, скільки є

читати