Завантажити

сміливо і одверто вимагало від нього передати Кафедральний Собор їм, що був місцем молитв простого, робочого народу. Комісар їм порадив провести голосування, хто одержить більше голосів, той дістане Собор. Згода?... Але через те, що українці не мали своєї постійної церкви, вони голосували по організаціях
В найближчу неділю єпископ Пимен зарадив, щоби після Богослужби, при цілуванні хреста, зробити підписку молящихся, тих, що хочуть, щоби Собор і Олександро-Невська церква зостались у росіян. Українці не могли зібрати там більшість голосів, а тому рішили перешкодити масовому голосуванню в обох церквах.
В Олександро-Невській церкві після промови священика Чекана, при цілуванні хреста, тут же і розписувались за росіян. Ото, щоби тероризувати підписувачів біля аналоя, де розписувались, стало двоє братчиків і наче нотували собі тих, хто записувався на аркушах. Це впливало на публіку і багато боялось розписуватись.
Інший маневр провели українці в Соборі, де зібралась чимала громада пименовців, які сміливо розписувались на аркушах росіян. За цією процедурою слідкував один священик – він підбирав заповнені аркуші, яких зібралась вже ціла купка... Народ виходив. В церкві зоставалось лише небагато тих, що хотіли розписатись. І ось підходили вже останні. Тоді з останніх цих один, замість розписування, згорнув купку заповнених аркушів в руку і метнувся з церкви. Священик при аналоєві кинувся його здоганяти, але в дверях Собору згромадилось кілько людей, наче б розпитуючись, що сталось, і загородили йому дорогу... Всі підписи пименовців пропали...
На другий день, в понеділок зранку, вже товпився народ біля Ревкому, чекаючи Комісара, який мав остаточно розв'язати справу. Матушка, пиминівська поклонниця, зі своєю громадкою голосно скаржилися на вчинок українців, які викрали списки росіян. Українці стояли тихо, купками, по організаціях.
Прийшов Комісар і першими прийняв пименівців, які повіли йому вчорашній інцидент, але він його тільки розсмішив. З українців першими зголосилась організація друкарів. Далі підійшли залізно-дорожники, крамарі, пекарі. Це добре вплинуло на Комісара. Він зробив маленьку нараду Ревкому і, повернувшись, заявив, що Революційна Рада міста рішила передати церкву організаціям робітників для їх потреб. Він відібрав в соборного старости ключі і передав їх мені з наказом в наступні дні перебрати Собор і його майно.
Справа скінчена. Ми всі вийшли з Ревкому. Баби-клікуші кинулись до матушки з питанням, як розв'язав комісар справу.
– Плохо, сестрічкі-голубушкі, плохо! Сказал передать собор їм... Да-да! їм...
Ми умовились зійтись в суботу, щоби перебрати майно Собору. В цей день прийшов гурток сестриць Кирило-Методіївського Братства, щоби почистити, помити церкву, прибрати її, щоби в неділю вже можна було відправити Службу Божу. Виносили клечання, сухі квіти та різне сміття, що зібралось тут за довший час. Все то носили в дзвіницю, щоби при нагоді зібрати та вивезти...
Переймав я дорогу ризницю, церковні книги, образи і ківоти. Роботи було чимало. Працювала призначена на те комісія. В час обіду Комісія розійшлася. Зостався в церкві я сам. Незабаром в церкву увійшов о. Г-кий, що наче б то був "автокефаліст", але й одночасно придобрювався і до пименовців. Перехрестився, вклонився мені і пішов у алтар. Я стояв на місці, але пильно стежив за поведінкою панотця... Як належить, він поцілував ріг престолу, зайшов справа за престол, впав на коліна перед запрестольним образом і вдарив поклін перед ним, а в той же мент правою рукою наче б там щось шукав... Мене то зацікавило і я, щоби не дати йому щось там дістати, голосно стукаючи, пішов по церкві і тим перервав його незрозумілі рухи... Священик став і мовчки вийшов з олтаря і далі з церкви. За хвилю надійшло троє братчиків Кирило-Методіївського Братства. Я оповів їм те, що помітив, і ми всі пішли в олтар і оглянули поріг запрестольного образу. Там не було нічого, але, обмацуючи стінку, я натиснув на одне місце, яке похитнулось і відкрило більший закамарок, де ми знайшли торбинку царських грошей, золоті царські погони, скриньку з самоцвітами, золотими і срібними прикрасами до образів. Ми далі того не рухали, а рішили, щоби не було клепання язиками наших ворогів, закликати у свідки когось з Ревкому. Чи було то майно Соборне, чи чиєсь приватне на перехові тут, однаково воно втоне в кишенях большевиків... Староста Собору не подав нам вияснень у тій справі, і при його мовчазній згоді ми телефонічно повідомили Комісара, який з цікавости сам приїхав перевести "золоті розшуки"... і, після опису всього знайденого, він забрав його у Ревком.
Церква була почищена, долівка вимита і, чим можна було, прикрашена: клечанням, квітами, рушниками. До пізнього вечора йшла праця. По закінченні її заперли церкву з середини та вийшли всі через ризницю та дзвіницю, що стисло примикала до неї – і тут заперли вхід з-надвору... В той же час запросили отця протоієрея Петра Камінського відправити завтра Службу Божу. Зорганізували невеликий хор, який би

читати