Завантажити

„Крізь старечу діряву пам'ять хочу пересіяти події пережитого, може й затримається щось цінне і цікаве..."
(рядки з щоденника)

Знаменні дні на початку Великої Російської Революції застали мене на засланні в Наримському краю, в с. Колпашево. Всі політичні засланці цього села відсвяткували цю подію шумною демонстрацією, де червоні прапори несли стражники, а Інтернаціонал співали всі засланці, політичні і неполітичні.
Я з родиною (дружиною Валерією Львовною та маленьким хлопчиком Олександром) наскоро зібралися та переїхали у м. Томськ, де оформивши свій від’їзд, дістав право на безплатний переїзд з Томська до Київа в окремому купе спеціяльного потяга для засланців та каторжан, які дістали волю і вертали в Європу по своїх домах.
До Київа ми прибули днів через десять, в кінці місяця березня, саме за тиждень перед нашим Першим Українським Національним Конгресом, де мене вибрали, при голосуванні проф. Михайла Грушевського, секретарем.

2

Ще кілька днів перед Конгресом я зустрівся з багатьма людьми, з якими раніше працював, і в першу чергу з Шаповалом Микитою Юхимовичем, співредактором журналу "Українська Хата", що ми видавали і за який я і відбув майже трьохлітню кару заслання. Поза низкою різних новин я довідався від нього, що за його ж рекомендацією мене вибрали Начальником Міліції Київського Повіту, де він був вибраний комісаром того ж повіту.
З великим сумом я почув цю новину!.. Тільки-тільки щойно я позбувся зв’язку з поліцією, а тут знову в’яжуть з нею, хоча й в іншій ролі. Я ремствував, що отак, без мого дозволу й згоди сталися ці вибори. І зробив цю приємність ніхто інший, як старий приятель Шаповал!...
Я тішив себе, що на перших зборах Повітового Громадського Комітету я неодмінно відмовлюсь від цієї чести та обов'язків Начальника Повітової Міліції... Але на засіданні Повітової Громадської Управи мені таки не вдалось відмовитися від цього немилого мені вибору. Я посилався на перевтому з далекої дороги; я казав, що не знаю, як маю цю ролю вести, бо досі я знав, як поліція не має чинити. То на це мені відповідали, що нам, власне, таких і треба людей, які знають, що саме не треба робити, і будуть робити лише те, що треба... А відпочивати в цей час ніколи!.. Революція розвивається семимильовими кроками й треба ставати до роботи негайно всім живим і свідомим людям... Сперечатися з ними було ніяк. Збори мали рацію. І я вибори прийняв...
3
Міліція заступала царську поліцію, лише для розрізнення стала називатися міліцією і носити на лівім рукаві одежі темно-червону опаску з чорним написом: Київська Повітова Міліція – міліціонер число таке-то, а я мав напис – Начальник Київської Повітової Міліції, що заступив колишнього Ісправника. Мені ж передано канцелярію Ісправника та все її діловодство з де-кількома урядовцями та 30-ма міліціонерами, що розкидані були по визначніших пунктах повіту з начальниками участків на чолі. Начальник повітової поліції, з цілим штабом, був підвладний Комісарові повіту, а утримувалась повітова міліція коштами Повітової Земської Управи. Повітові Начальники Міліції, а також начальник м. Києва підлягали адміністративно Губерніяльному Комісарові і далі Директорові Адміністративного Департаменту Міністерства Внутрішніх Справ.

4
Через кілька днів по виборах я вкупі зо своїм помічником, вибраним тими ж зборами Повітової Громадської Управи, п. Миколою Ковенком, приймали справи. Пан Ковенко був також протеже М. Ю. Шаповала. Він знав п. Ковенка віддавна, бо він працював у його лісництві в маєтках М. Терещенка на пограниччі Чернігівської та *ської губ. в с. Хінелі. На погляд Ю. М. Шаповала Ковенко дуже й дуже надавався на цю ролю, як людина революційно настроєна, рішуча і вільна від будь-яких обов'язків. В революційні дні Ковенко зарекомендував себе дивним чином – ще будучи в лісництві, він демонстративно припиняв потяги, що саме йшли через лісництво з Москви до Києва і Одеси, щоби "кацапи не забруджували України"... Поминаючи ці хлоп'ячі вчинки, він, здавалось, в цей час буде не лихим помічником...
Справи, в присутності бувшого Ісправника, ми прийняли швидко, бо все вже було докладно приготоване начальником канцелярії, людиною точною, знаючою справи, працьовитою, яка й зосталась в цій ролі і надалі. Перебрали справи, підписали акт передачі і, поінформувавшись про стан повіту, чемно, спокійно розійшлися.
Але Ковенкові було того замало. Через пару днів він виявив себе: без мого відома надійшов до приватного помешкання бувшого ісправника і, по перегляді його, конфіскував мисливську рушницю і рушничку-забавку малого сина. Цей акт був нетактовністю молодого й гарячого мого помічника. Я повернув "зброю" власникам, пояснюючи факт помилкою.

5
Недовго був п. Ковенко моїм помічником. Село бурилось. Різні події вимагали виїзду на місце особисто когось з нас двох. Засобів транспорту у нас не було жодних. Доводилось ходити пішки або проситись підвезти кіньми або машиною. Але п. Ковенко умів

читати