Завантажити

її зброєю, але цей засіб був непевний та й не потрібний в цих умовах. Коли напади жінок на мене, щоб вихопити книгу, були дужчі і частіші, я рішив позбутися цієї книги, але пильніше охороняти дівчину. Виглянувши попереду високий пліт і густу гор?дину, я, з усього розмаху кинув досить тяжку книгу на гор?д. Натовп з диким ревом кинувся перелазити пліт та шукати книгу. Ми ж прибавили кроку і скоро вийшли на широкий київський шлях, де стояв наш візок. Я скоренько посадив дівчину, сам сів для охорони її і рушили в дорогу. Вистояні коні дружно рушили по тяжкій, пісчаній дорозі. За нами вже не було нікого...
Я досяг свого – охоронив дівчину від тяжкої біди. Та тільки тепер я попитав її – а що ж то була за така страшна "чорна книга"?.. Дівчина розсміялася... "Книга, яку будуть переможно нищити петрівські баби, розпалені агітацією київських чорносотенців, була книгою моїх вправ в школі бухгалтерії Бобаря..."

11
Режим московської поліційної держави, що тяжів на шиї українського народу, все більше і більше попускав. Революційної влади село не відчувало і до неї майже не зверталося. А в тяжких випадках користувалося старим методом розправи – самосудом.
На окраїнах одного містечка, недалеко Києва, почалися пожежі та грабунки багатіїв. Відбулись вони по одній і тій же системі і коли пожежа ширилась на однім кінці села, то грабунок, в той же час, відбувався на протилежному кінці села. Через деякий час селяни прослідили і переконалися, що злодіями діяли свої ж люди. Незабаром піймали в чужій коморі двох хлопців. Товкли-товкли їх, поки не назвали вони ще десятьох спільників своїх. Посадили їх всіх в холодню, а між ними і одного жида. Не довго з ними марудились селяни. Придумали кару їм: закопати їх усіх живцем у землю. Повели їх за гор?ди копати собі яму. Яма була довга, як рівчак. В тій ямі ставили рядком злочинців, так що лише голови їх були над землею. А засипаючи голих їх, бо шкода була одежі та чобіт, все питали кожного – хто був провідцем того злочину?.. де поділи награбовані речі та чи не було ще когось запутаного в тій справі?..
Робилось все це шито-крито, рано, вдосвіта, щоби не було свідків самосуду. Але за тим усім стежила пильно родина жида і, коли почався самосуд, батько хлопця пігнався у Київ, до Ради солдатських і робочих депутатів. Рада вислала озброєну рушницями і кулеметом команду з десяти чоловік, яка настигла подію саме в час: земля вже доходила до грудей... засипанці були в стані непритомності... Приїзні оточили місце кари та якнабільше учасників самосуду. Відкопали покараних ще живими і здоровими, поки вони від жаху такої смерті не втратили розум!.. Випадок спас від жахливої смерті десять українських хлопців. І спас їх один жид!..

12
Великим злом села був самогон, який гнав майже кожен господар, що мав пару горщиків зерна або кошик картоплі. Гнав і споживав, хто більше, хто менше, а всі на зло собі і життю села. В селах же, де були гуральні і в них повні запаси горілки, апетити всіх були безмежні, бо й тут панував погляд, що, як і все колись панське, гуральня стоїть тут лиш до послуг громади.
Такий горілчаний завод стояв в селі Кагарликові, який мав де-які запаси горілки для потреб уряду. І той запас час-від-часу вивозився до Києва. Коли перед Покровою відтранспортували, під охороною міліції та війська, двадцять спиртових бочок, то кагарлицька громада відчула, що її майже ограбували, і тоді ж ухвалила спирт, що зостався у головній цистерні, розібрати... Міліціонерів, що охороняли цистерну, обеззброїли і поставили свою охорону... Чимало клопоту з тим мав участковий начальник міліції Іван Сокальський, умовляючи селян не робити нічого недозволеного. Але селяни, добре знаючи, що зволікати зо своїм задумом не можна, бо міліція повідомить Київ і буде карати, в найближчий день зробили напад на завод. Розбили колодки біля дверей і дірвались до цистерни, почали точити горілку і пити, хто скільки хотів і міг випити. Біля крану товпились бажаючі найскоріше дістати спокусливий напій. Дужчі з лайкою та прокльонами відпихали слабших. Хто прийшов з відром, на того нападали ті, хто прийшов лише з кухликом, а то й з глечиком. Ті, що чекали доступи до крана, нетерпеливились і заздріли тим, хто вже вточив цілісіньке відро, а хто мав повне відро, біг до хати, щоб його випорожнити та стати в чергу по друге... Горілчаний випар п'янив натовп та розпалював його жадобу. Знайшовся хитрий, що прибіг з відром на довгій мотузці і він поліз по драбині, щоб зачерпнути горілки згори. І таких хитрих знайшлося більше: черпали, розливали на голови натовпу, що чекав свою чергу. Але чимало було таких, що з нетерплячки товпились, кричали лізли до бійки, бо боялись, що або до них черга не дійде, або для них нічого вже не зостанеться... Ото один з таких нетерпеливих поліз по драбині ні з чим, але лише щоби пересвідчитись, чи там ще досить горілки. А глянувши в цистерну, нічого у темноті не побачив, і черкнув сірника, посвітити собі... Повітря, насичене спиртовим випаром, в мент загорілось і стався

читати