Завантажити

з нашим міністерством внутрішніх справ почали робити арешти наших поважних людей..., а між ними першим був я.

18
Для охорони спокою та порядку в місті і навколо його крім нашої міліції був приділений штабом німецьких військ ще окремий відділ під керівництвом майора Мюллера. Під його особливою увагою була та частина міста, де були приватні помешкання командного складу німецьких військ та їх штаби тощо. А також не меншою охороною їх користувалася Вантажна станція, де постійно знаходились бочки спирту, що приваблювали певний елемент київських народних низів. Тут щоночі проти них торохтіли кулемети та рушничні постріли...
27-го чи 28-го квітня я, по дорученню командувача київської округи, полковника Шинкаря, заїхав у штаб німецьких військ запитати в майора Мюллера, з яких причин і з чийого наказу були розміщені на високих домах міста кулемети і взагалі посилено його озброєння німецьким військом без порозуміння з нашим урядом. На мої запити я не дістав ясної та одвертої відповіді. Німець крутив і казав, що то, певно, зроблено з розпорядження начальників тих частин, які містились в тих домах або в яких розміщені штаби і різні установи німецького війська. А ціла ця справа у відповіді його носила характер дрібниці, на яку не слід увагу звертати... Виявляючи на обличчі незадоволення відповіддю, я встав і попрощався з майором і пішов одягатись біля виходу з великої приймальні. Біля порогу окликнув мене майор і підійшов зі словами:
– Хвилиночку!... З вами хоче познайомитись генерал... і просить вас у свій кабінет... Прошу!... – і майор пішов уперед у дальші кімнати.
В одній із кімнат, що виходила вікном на Хрещатик (а займали вони великий чотирьохповерховий дім бувшого Повітового Дворянського Зібрання на Хрещатику біля Міської Думи), стояв біля вікна стіл генерала, а властиво, головнокомандувача німецьких військ фельдмаршала Г. Айхгорна і при ньому сидів генерал. Я привітався з генералом по-військовому. Генерал встав і, обернувшись до мене, простяг мені руку та досить привітно всміхнувся. Генерал просив сісти і сам сів. Говорили ми при допомозі перекладача, того ж майора Мюллера. Генерал питав мене, чи стала мені у пригоді та охорона, яку вони післали мені в допомогу. Я подякував. Генерал додав, що в разі потреби цю частину вони можуть збільшити... Питав також мене, чи Київ був завжди такий неспокійний, чи то лише революція так зіпсувала нарід... Але нічого, ми з вами наведемо тут повний порядок...
Називав мене генерал "гер отаман". Коли говорив, то дивився у вікно і по короткій розмові піднісся та попрощався. зі мною, знову простягаючи мені свою руку. Я потис її і повернувся до дверей. Зробивши кроків два-три, мені заступила дорогу, насідаючи на мене, широкоплеча постать німецького штабового старшини, зі словами вимовленими шкаредною московською мовою:
– Ви у нас в плену!... – і грубезною постаттю своєю тиснув мене вглиб кімнати попри великий круглий стіл. Я цілковито не розумів, що зі мною діється: хвилинку назад генерал балакав зі мною, хоча й не щиро!... а ось вже і не дивиться, що діється у нього за плечима. Ясно, що то не інакше, як раніше підготоване...
Але що то значить – ви у нас в плєну!...
Чейже ми не вороги, здається, і тут не поле битви? Вирази: ви арештовані!.. дозвольте вас обшукати, ступайте за мною!.. – я не раз чував від царської поліції чи її жандармів, але не те, що я почув тут, в кабінеті високого сановника німецької армії...
Потиснутий нахабною постаттю, я оступався все назад і назад вглиб кімнати. Тут мене оточило кілька молодих старшин, які почали не роздягати мене, а буквально зривати з мене одежу. В кишені мого френча знайшли мій записник, який відклали на стіл, а мене запитали, яка є адреса міністра військових справ п. Жуківського, міністра внутрішніх справ п. Ткаченка та прем'єр міністра п. Голубовича. Я відповів, що не знаю, що наче б здибувало їх.
Переглянувши всю одежу, казали мені одягатись і нова постать повела мене, поза плечима генерала, в довжелезну залю, вздовж якої стояли столи та довгими рядами крісла. Можливо, то була заля засідань дворян, а в німців – їдальня. Мене повели в один з кутів залі, де стояло два крісла та круглий столик перед ними. За той столик і посадив мене гер капітан. А коли в тій же хвилині в залю увійшло двоє сильно озброєних вояків у шоломах, то капітан поставив їх у поготівля та, наказуючи, почав кричати їм, тикаючи пальцем в мене:
– Шісен!.. шісен!.. – притупував він ногою і погрожував мені. Це він проробив ще пару раз, а тоді, задоволений, вийшов з залі.
Крісла були вигідні, широкі і м’які. Але проти мене стояло двоє вояків, раскарачивши ноги та навівши на мене свої важкі револьвери: я силкувався зрозуміти, де я і що діється зо мною. Сон це чи дійсність. Я дивився через вікно та бачив вікна нотаріяльної канцелярії мого знайомого п. Сумнєвича. По даху весело поскакували жваві горобчики, як би то в світі нічого не сталося... Але що то значить – "ви у нас в плєну!" – та шукання адрес деяких наших

читати