Завантажити

були, як "ніж в спину революції"... Виникла думка: чи не є це труп молодшого П'ятакова, який зник десь в ніч під Новий Рік. Його зникненням якийсь час пильно займалась київська преса, звичайно, московсько-жидівська. Були різні здогади: одні писали, що його схопили українці-самостійники та втопили його в Дніпрі. Цю версію я здибав у чеській соціялістичній часописі. Другі – що його розстріляли знову таки ніхто інші, як українці, його політичні вороги, і десь вбитого закопали... В ту ніч над Києвом впав великий сніг і жодних слідів навколо дому П’ятакових не можна було знайти, хоча їх дуже пильно шукали. Все говорило за те, що вбитого вивезено живим поза місто, в поле, і тут відбувся фінал трагічної боротьби його з українцями. Зникнення П'ятакова зосталось таємницею і скоро забулось. Сніг в полі розтанув і труп знову нагадав про себе. Нагадав аж надто криваво: коли згадати Крути і десятки розстріляних Муравйовим як відплату за його смерть, то була вона оплачена стократно...
Оглянувши ще раз трупа та навколо нього, ми викопали яму тут же під кущем та поховали його Знайдені речі я забрав з собою. А здогади про вбитого – хто він був, залишились моїми здогадами до якогось часу.
Пізніше, восени 1918 року, коли я перебував у німецькій в'язниці, арештований по ділу банкіра Доброго, тут, в тюрмі, під час нашої розмови-прогульки, підійшло до мене двоє молодих людей, яких по одежі можна було вважати за військових, обидва мені назвались (запам'ятав я лише прізвище одного – К.), що є хорунжими бувшого Богданівського полку. Вони хочуть розповісти мені, як відомому українському патріотові і громадському діячеві, про одну подію, якої вони є виконавцями. Я згодився їх вислухати...
– Ми з патріотичного почуття, по власній ініціятиві, в ніч під Новий Рік викрали з дому молодшого П'ятакова і вивезли верхи аж під Білогородку, тут і розстріляли його. В ту ніч випав великий сніг і покрив наші сліди від його в пустім полі. Хто є виконавцем того зникнення П'ятакова невідомо досі. Передаємо цю таємницю вам, щоб при потребі ви її використали.
Мій здогад оправдався. Таємниця зосталась в мене.

16
В березні місяці 1918 року після вступу у Київ українського війська, а згодом і німецького міський голова Рябцов почав турбуватись, щоби міську міліцію, що в час большевицького панування в Києві розбіглася, зібрати і організувати. Начальник міліції м. Києва, поручник Лепарський, великий ворог українців, десь зник і на його місце п. Рябцов вже мав заступника, полковника (?), мого однополчанина по Луцькому піхотному полку. Але український уряд хотів мати на цій посаді певного українця і запропонував мені перейти з повіту, де я прослужив 11 і пів місяців, в місто. Пропозиція була скритою формою наказу і я згодився. Діставши призначення з міністерства на папері, я зараз же з'явився в Штабі Міліції. Тут я застав протеже п. Рябцова з папірцем в руках, який, довідавшись про моє призначення на цю посаду, мовчки вступився.
На другий день я наказав зібратися урядовцям Штабу і участковим начальникам, познайомився з ними та розповів їм мої вимоги по службі. Казав подати відомості про стан кожного участка на сьогоднішній день і зараз же оповістити про набір міліціонерів, що робити треба дуже і дуже обережно, за порукою сільських чи міських управ, інакше до нас посуне непевний елемент.
Незабаром я подав п. міністрові внутрішніх справ доклад про формування міліції з елементу зовсім свіжого; найкраще би було перевести набір в Галичині з поміж людей досвідчених і певних. Мій проект був розроблений і прийнятий міністерством. Згодом були нав'язані зносини з отаманом Індижевським, який і почав вербувати так званих "заводових жандармів" з українців, старших людей, перші кадри яких наспіли до Києва вже від уряду ЗУНР в початку року 1919.

17
На Великдень я об'їхав всі участки. Привітав увесь персонал зі святом та ознайомився зі станом кожного. Участкові начальники були, переважно, люди військові, солідні, досвідчені. Почувалось, що увесь апарат будується міцно, з певного елементу. Коли б й попався якийсь шкідник з поміж рядових міліціонерів, то він в гурті певних людей не міг шкодити цілості.
Успіхом моєї організаційної праці дуже цікавився міністер внутрішніх справ п. д-р Михайло Ткаченко, якому я щодня з'являвся з докладом. Ось якось в час такого докладу п. міністер довірочно повідомив мене, що незабаром міністерство переведе арешти де-яких людей. Арешти будуть переводити старшини для доручень міністерства по ордерах самого пана міністра. Міліція надвірна мусить їм допомагати, але знати про це можуть лише участкові начальники. Я прийняв до відома це повідомлення, але не надав йому більшого значення...
В скорім часі після того в ніч на 25 квітня був арештований банкир Добрий, жид, що працював на користь німців і, звичайно, на шкоду нам, скуповуючи по шпиталях ліки та різні лікарські препарати, яких німцям особливо бракувало. Арешт Доброго німці потрактували, як арешт свого довіреного чоловіка і без порозуміння

читати